М. Присяжнюк, головний регіонал Житомирщини, про уряд та аграрний сектор:

19.06 09:51    

На які граблі не варто наступати, щоб Україна, створюючи обслуговуючі кооперативи, рухалася не наїждженими колами, а цивілізованим ринковим шляхом? Над цим розмірковує Микола ПРИСЯЖНЮК, член Партії регіонів, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин.


Без розвитку аграрного сектора не нагодувати країну. Без державної підтримки села і селянина у час кризи не оздоровити економіку в цілому. Такі тези сьогодні на гаслах різних політичних сил, усіх гілок влади, оскільки розуміння серйозності та відповідальності щодо становища агропромислового комплексу країни вкрай тривожне.

У Верховній Раді ми провели парламентські слухання з питань розвитку АПК та проблем вирішення продовольчої проблеми. Аграрний комітет розпочав серію виїзних слухань по областях України на тему «Як повернути землі господаря». Мета одна: вислухати людей, безпосередньо пов’язаних із сільськогосподарським виробництвом, визначити больові точки села, врахувати особливості та потреби регіону.

На жаль, останнім часом ми стали свідками активізації загравань уряду із загнаним, безправним та простим селянином, що потерпає від кризи. Саме загравань, оскільки словесний шквал «розуміння проблем» не знаходить ні реальних втілень, ні конкретних результатів. Зате гучні заяви Кабміну щодо турботи про селянина, клятьба у беззастережній і щирій любові до аграріїв лунають на кожному кроці.

Саме таке «славослів’я» почули й учасники Всеукраїнської наради з питань соціально-економічного розвитку сільських населених пунктів, яку провів Кабмін, запросивши до столиці сільських та селищних голів. Зрозуміло, що теми, запропоновані до обговорення, - бюджет, соціальна сфера, земельні та комунальні відносини, розвиток інфраструктури тощо, - актуальні й болючі, потребують негайного втручання та розв’язку.

Підкреслюю: розв’язку, а не чергового обговорення. Серйозні державні рішення, як відомо, продукують експерти, науковці та спеціалісти у кабінетах, а не на велелюдних зібраннях. Нарада з аграріями - чергове запорошення очей тим, хто чекає реальної допомоги. Однак сільським головам Прем’єр-міністр відвела роль слухачів. Кризу ж вони і надалі переживатимуть самотужки.

Витрачені на захід 15 мільйонів гривень краще було би віддали бодай одній області, де у квітні заморозки знищили посіви, - і то більше користі. І люди дякували би щиро. Та хто ж думає про державу, про людей врешті, про посіви, коли на носі вибори.

Юлія Тимошенко вихвалялася, що такої кількості представників сільської глибинки у столиці наша держава ще не бачила. І справді так. Однак це - перша й остання правдива інформація щодо проведеного показового зібрання з сільськими та селищними головами. Організатори назвали його розширеним відкритим засіданням Кабінету міністрів із запрошенням 11 тисяч гостей. Та як не назви, а суть одна: країна побачила і почула театральну постановку для однієї акторки на тему «Виберіть мене президентом».

Створення Асоціації сільських та селищних рад, Ради сільских голів, наміри запрошувати їх до участі в засіданнях уряду - це профанація, якої також ще не бачила наша держава від часів відміни кріпацтва. А так званий мораторій на перевірки контролюючими органами сільрад? А ідея залишати всі 100% зароблених коштів у селах та селищах? Подібні структури - популізм чистої води, фінансово необгрунтовані заяви - загравання з людьми, на голоси яких сподівається прем’єрка.

Навіть коли керівник уряду заговорила про конкретні речі - молоковози, оптові ринки, сільськогосподарські кооперативи, - віри щодо втілення в життя заявлених планів немає. Простий приклад. Юлія Тимошенко клялася-божилася, що аграріям потрібний закон про оптові ринки, що її політична сила докладе всіх зусиль, аби такий закон був прийнятий. І що ми бачили напередолдні наради з сільскими головами? Законопроект «Про оптові ринки» не голосувала фактично у повному складі фракція БЮТ. І це сталося лише тому, що підготовано документ і винесено на розгляд парламенту аграрним Комітетом ВР, на чолі якого представник Партії регіонів. То хіба про народ, про долю села і про перспективи аграрного бізнесу дбає пані Тимошенко? Зрозуміло, що виключно про свої політичні інтереси.

Докладніше зупинюся на темі сільськогосподарської кооперації, про яку також ішлося на урядовій нараді. Проблема гостра. Потребує державної підтримки, законодавчого супроводу. Члени нашого Комітету підготували поправки до низки законів, що регулюють цей процес. Водночас, судячи із попередніх заяв прем’єрки Юлії Тимошенко, кооперування із соціально-ринкового поступального процесу перетворюється на адміністративно-командний механізм організації відносин між державою та аграріями.

На одній із кабмінівських нарад у квітні пролунала команда відродити сільськогосподарські кооперативи. Воскресити їх мають 7,2 мільйони гривень, виділених на вісім років, і схвалена Концепція державної цільової програми підтримки кооперації на період до 2015 року. Залишилося лишень помахом хустинки від «луївітон» дати старт 11 тисячам сільських голів. Мовляв, товариші, вперед до кооперації під гаслами уряду!

Ну, як тут не пригадати історичний факт, коли наприкінці 1920-х років вождь радянської держави запрограмував упродовж десяти років об’єднати селян в артілі та кооперативи. Силовими та адміністративними методами йому вдалося реалізувати плани набагато швидше - за півтора роки. Наслідки такого стрімкого кооперативного руху відомі. Відтоді «страх кооперації» зачаївся у підсвідомості селян. І сьогоднішнє «гуртування» аграріїв у кооперативи лише посилить його.

Сучасна кооперація - цілком сучасна й абсолютно прогресивна форма організації господарської діяльності. За даними Міжнародної кооперативної спілки, у світі налічується близько 700 мільйонів кооперативів у різних сферах. Найбільш популярним та дієвим кооперування є саме в аграрному виробництві. Європейські країни через такі формування реалізують понад 60% усієї виробленої продукції, а першість на континенті належить скандинавським державам (80%). «Чемпіонами» ж із кооперації у світі визнані Японія та Китай, де кооперативи реалізують на внутрішньому та зовнішньому ринках понад 90 відсотків сільгосптоварів.

Історично кооперування селян в Україні - справа звична. Я би сказав, ментальна. Дрібнотоварні та безправні виробники м’яса й молока, овочів та фруктів, цукру та пшениці почали об’єднуватися у відповідь на утиски капіталістичних відносин. Знаний факт: наприкінці ХІХ століття селянський продукт, перш ніж досягти споживача, проходив через 5-10 зайвих посередницьких рук. На селянинові робили ґешефт перекупники та посередники, а власне селянин залишався бідним і безправним.

Відтоді нічого не змінилося. Сучасний український аграрій також віддалений від прибутку власноруч виробленої продукції. І сьогодні перекупники правлять бал на ринку, і сьогодні споживач укупі з селянином оплачує зиск посередника. Виходить, нас врятує кооперація? Так, мабуть, міркують урядовці і тому ладні всіх зігнати у кооперативи. Однак необхідно чітко уявляти собі, що для сучасних аграріїв є добре, а що може зашкодити.

У процесі підготовки поправок до законів про сільськогосподарську кооперацію, про оподаткування з прибутку підприємств, інших мені неодноразово доводилося чути думку фахівців про те, що психологічно наші селяни можуть опиратися адміністративному насаджуванню кооперативного руху. Не можна відкидати те, що люди, отримавши з настанням незалежності землю, сьогодні насолоджуються індивідуалістичним господарюванням. Звичайно, вони потерпають від нестабільності економічної політики, неузгодженості законів, елементарного грабунку посередників, але відчувають «своє». Вони залишаються індивідуалами чи стають фермерами, але вступ до певної об’єднавчої структури, навіть якщо вона обіцяє вигоду, сприймають з осторогою.

Складається враження, що урядовці прагнуть показати швидкий результат того, як оперативно вони вміють розв’язувати проблеми села. Чекати, коли процеси відбудуться самі собою, коли ринок відрегулює і потребу в кооперуванні, і розвиток великотоварного виробництва, нинішній уряд не може. Тому найпростіший шлях «прискорення» - адміністрування. Однак такий шлях здатен лише поглибити проблему.

Не можна допустити, щоб голови сільрад «брали під козирьок», поспішаючи виконувати вказівки горішніх керівників. Кооперування - це справа, яка має народжуватися та розвиватися виключно знизу, з потреби аграрія. Виробники сільгосппродукції відчують, що їм конче потрібно поєднати зусилля чи то в обробітку земель, чи то у придбанні дорогої імпортної техніки, чи то у реалізації врожаю тощо, тоді вони і створять кооператив.

Завдання ж уряду - зробити так, щоб організація та реєстрація такого кооперативу не перетворилася на бюрократичну тяганину з елементами корупції. Держава має подбати про збереження продукції, відкриття достатньої кількості оптових ринків. Якщо ж говорити про дотації, то необхідно думати про конкретного виробника, а не форми господарювання. Гроші має одержувати аграрій, а не кооператив! Інакше - кооперативи стануть черговою годівницею для маленьких начальників.

Уряд має створити необхідні правові умови для залучення людей до кооперативів, розгорнути інформаційно-роз’яснювальну кампанію, підготувати низку податкових послаблень для членів кооперативів тощо. Відродження сільгоспкооперації за наявної недосконалої правової бази може призвести до розквіту зловживань, пов’язаних із відведенням земель, наданням грошових дотацій, призначенням фінансових пільг. Цю пересторогу підтверджують сталінські часи: навіть за жорстоких репресій кооперація на селі залишалася найкорумпованішою сферою.

До того ж необхідно враховувати той фактор, що в одному регіоні ставлення до кооперування є приязним, в іншому - ворожим. Пропонуючи країні певну модель господарювання, варто знати історичні особливості ведення сільського господарства на західній Україні і в центральній її частині, на сході чи в Криму.

Я з колегами-аграріями вбачаю у так званих «ініціативах уряду» щодо кооперації завуальовану форму скерованої дії до безумовного виконання. Ну, який районний чи сільський керівник зважиться не «приєднатися» до ініціативи прем’єр-міністра? Чим це загрожує? Кооперативний рух, за який звітуватимуть на кшталт «виконано, створено, залучено», обернеться на чергову зневіру людей до позитивного і корисного за своєю суттю явища.

Ще одним тривожним наслідком поспішного створення кооперативів може стати вузький розвиток суто обслуговуючих кооперативів. Якщо не об’єднувати увесь комплекс виробництва сільгосппродукції, а тільки спонукати селянина до кооперації за окремими напрямками сільгоспвиробництва, це все одно, що створювати черговий дах для того ж таки посередницького бізнесу, хіба що з іншою назвою! У гонитві за позитивним іміджем серед селян, чинний уряд замість того, щоби допомогти аграріям об’єднуватися у кооперативи, просто перекладе на ці структури свій обов’язок забезпечувати ланку «сільгоспвиробник - споживач». Як це робиться зараз.

Вкотре чуємо з вуст людей від землі: аграрії не дораховуються мільйонів гривень за існуючими програмами з кредитування, страхування, погашення боргів, придбання техніки, розвитку тваринництва і рослинництва, інфраструктури та соціальної сфери на селі. Після весняних заморозків не було за що пересівати, тепер посуха - і знову уряд кинув аграріїв напризволяще. Зате на проведення наради кошти знайшов…

Як голова Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики і земельних відносин нагадаю: у нас діє Державна цільова програма розвитку українського села до 2015 року (розроблена, до речі, попереднім урядом). Діє, але не виконується… При Міністерстві аграрної політики давно створено координаційну раду з питань розвитку сільських територій. Основне завдання уряду - забезпечити механізм реалізації програми і підкріпити його бюджетними коштами. Так, завдання нелегке. Набагато легше у черговий раз потеревенити із сільськими трудівниками.

До речі, під час виїзних комітетських слуханнях народилася ідея провести Всеукраїнські збори аграріїв. Припускаю, що рекомендації, які профільний комітет адресує президенту України, прем’єр-міністру, Голові Верховної Ради та міністру аграрної політики, напевно, і спонукали уряд скликати нараду представників сільського самоврядування, цим самим випередивши нас.

Так, найвища виконавська структура країни не вперше копіює або на свій лад «переспівує» ідеї інших гілок влади, політичних опонентів. Приміром, ще наприкінці минулого року в антикризовій програмі Партії регіонів зазначалося: у період кризи необхідно вирішити питання з організації оптових ринків. Щоб шлях продукції від виробника до споживача максимально скоротити у часі та здешевити у грошах. Ця ж тема обговорювалася на парламентських слуханнях.

Більше того, аграрний комітет спільно із сільгосптоваровиробниками розробив відповідний законопроект. Уряд витримав паузу і на початку квітня видав ідею створення оптових ринків за власну, залучивши її до політичних дивідендів. Та ж сама історія з обслуговуючою кооперацією на селі.

Що ж до майбутнього сільськогосподарської кооперації в Україні, то, припускаю, вони можуть стати основою економічного механізму, який виведе сільське господарство на абсолютно нові щаблі. Сьогодні сільський виробник, поставлений фактично в умови виживання, прагнучи зберегти своє господарство, шукає вихід. Кооперація для нього - це шлях зберегти індивідуальне господарство і водночас змога користуватися вигодами укрупненого підприємства.

Кооператив розвиває та підсилює економічний капітал членів громади, дає можливість подолати бідність, сприяє залученню у виробництво товарів, послуг та додаткових трудових ресурсів. Зрозуміло, що такий розвиток ситуації призведе і до зростання трудової активності сільського населення. А заразом дасть змогу розвивати і соціальні блага. Він здатний вирівняти нерівність між доходом селянина і реальною ціною на сільськогосподарську продукцію. Як показує світовий досвід розвитку кооперації, саме такі структури можуть поборотися з армією перекупників, що заробляє на селянах мільйони. Кооперативи - це модель успішного розвитку сільських регіонів.

Тож вони - справа потрібна й ефективна. І щоб люди об’єднувались добровільно, держава повинна лише подбати про умови та стимули. Проте, ще раз підкреслю: без ручного управління згори!