DataLife Engine > Цитати > Василь Шпакович, кандидат у мери Малина від Народної Партії:

Василь Шпакович, кандидат у мери Малина від Народної Партії:


07.07. Разместил: yuriy
За повідомленням Прес-служби Житомирської регіональної організації Народної Партії, 2 серпня мешканці міста Малина, що на Житомирщині, обиратимуть свого міського голову.

Мабуть, малинчани і не очікували, що на посаду градоначальника претендуватимуть аж 20 кандидатів. Результати опитування кореспондентами обласного тижневика «Ехо» різних категорій громадян на вулицях міста (близько 300 осіб) показали, що реальних рейтингових кандидатів серед малинської двадцятки лише кілька. Один із них – Василь Шпакович. Його кандидатуру підтримує чимало пересічних громадян, керівників провідних підприємств, організацій та установ Малина.

- Василю Івановичу, чому вирішили йти в мери?
- Я людина самодостатня, забезпечена. За свій вік збудував хату, посадив дерево, виростив дітей, вже 2-х онуків маю. Заробив і на хліб, і до хліба. Мої діти теж самоствердились, займають відповідальні посади, на життя собі заробляють, і моєї допомоги не потребують, хіба що батьківського слова, поради. Але я не можу і не хочу бути стороннім спостерігачем того, як моє, колись квітуче, місто перетворюється на руїну, а людей – на жебраків, прохачів, з якими ніхто не рахується. Все те, що й я у свій час будував у цьому місті, працюючи на керівній посаді, до чого десятками років докладали своєї праці малинчани, розкрадається, нівелюється. Візитівкою Малина стали розбиті дороги, зруйнована інфраструктура та гори сміття. Соромно і боляче на все це дивитись, але змінити стан справ у місті можна лише маючи на це відповідні повноваження. Я знаю, як навести порядок, маю достатньо досвіду щодо вирішення різного роду проблем на різних рівнях. Усвідомлюю, що один у полі не воїн, а тому приймав рішення балотуватись, заручившись підтримкою впливових колег, друзів, однопартійців – народників. Упевнений, у разі обрання і народний депутат Микола Рудченко і Голова Верховної Ради Литвин будуть допомагати вирішувати проблемні питання життєдіяльності малинської громади.

- Ви сказали, що у свій час були на керівній посаді в Малині. Розкажіть, будь ласка, детальніше про свій трудовий шлях.

- 25 років свого життя і праці віддав Малину. Родом з Чопович, із селянської сім’ї – там розпочинав свій трудовий шлях. Працював агрономом, потім керуючим відділенням, а далі очолював радгосп с. Барвінки, тоді керівником районного управління сільського господарства. Потім – головою виконкому районної ради та головою райради. Це були непрості роки – 1986 – 1994-ий: чорнобильська трагедія, роки перебудови. Однак Малин розбудовувався: його було газифіковано, збудовано центральну районну лікарню, міську школу №1, заасфальтовано центральні вулиці міста, розпочато будівництво фабрики банкнотного паперу. Ми дбали й про культуру міста, про його благоустрій: було реконструйовано міський парк, створено Алею Слави, нове просторе приміщення отримала музична школа, польській релігійній громаді повернуто костел. Я не кажу вже про десятки об’єктів інфраструктури сіл району.

- Ви працювали й головою Брусилівської райдержадміністрації, пам’ятаю, фігурували в репортажах, коли районом пройшов смерч?
- Так, довелося працювати в одному з найскладніших районів області. Це район компактного переселення людей із Чорнобильської зони, де майже немає промисловості – головного «донора» щодо наповнення бюджету. Ніколи не забуду те страхіття, що завдало величезної шкоди – смерч червня 2001 року забрав життя людей, деякі об’єкти інфраструктури були зрівняні із землею. Тисячі гектарів сільгоспугідь, лісів, десятки одиниць сільськогосподарської техніки було знищено. Але ми швидко відбудувались, та я не записую це у свій актив – працювали всі, вся громада. Адже головне для будь-якого керівника – вміти організувати людей та прийняти розумне рішення, що я й робив.

- Мабуть, ще потрібні налагоджені взаємовідносини з керівниками вищого рівня, впливовими людьми?
- Звичайно, і це нормально і розумно. Під час моєї роботи на Брусилівщині столичний мер Олександр Омельченко, виходець з району, тісно співпрацював з нами, завжди допомагав і підтримував: в реалізації сільгосппродукції на столичному ринку, у придбанні пально-мастильних матеріалів та міндобрив для сільгосппідприємств. На обласному рівні – тодішній губернатор Микола Рудченко був безвідмовною людиною щодо прохань про допомогу. І ще чимало небайдужих людей, з якими я підтримую стосунки й нині. Бо, повторюсь, один у полі не воїн. Керівнику завжди потрібно шукати можливості співпраці, спільну мову, навіть з опонентами. Якщо це виходить – справи будуть вирішуватись, і людям це тільки на користь.

- Ви мали низку державних нагород за гарні показники в роботі, але ж усе одно вас усунули з посади. Чому?

- Я пішов у відставку, як і всі тодішні керівники районів. Нова влада звільняла усіх підряд. Хіба когось цікавив досвід, нагороди, авторитет? Головне було, якого кольору стрічку причепив під час так званої «помаранчевої революції».
Пройшов час, і вже й представники цієї нової влади, і пересічні громадяни зрозуміли, що треба дивися на справи, а не на кольори.

- Даруйте за питання, не проста справа у 58 років звалити на себе таку ношу. Не боїтесь, що не потягнете, коли люди оберуть?
- На здоров’я не нарікаю. А щодо віку – до посади потрібно дорости: такий підхід практикують у всіх високорозвинених державах. У 40 років я б не взяв на себе таку відповідальність. З вершини років розумію, що добрий керівник повинен пройти відповідні щаблі влади: з самого низу, поступово, не оминаючи, не стрибаючи. Розумієте, коли молода й енергійна людина, приміром бізнесмен, приходить на високу посаду у виконавчу владу, нехай він буде найталановитішим, але йому потрібно осягнути специфіку нової для себе справи, а це займе, можливо, півроку, а, можливо – 2 роки. Але ж люди хочуть, щоб їхні проблеми вирішувались уже сьогодні, навіщо їм «учень», який може виявитись ще й нестаранним у навчанні. На жаль, не всі це розуміють. А це все одно, що водій сідає за штурвал літака, аргументуючи: я справлюсь, і те, й інше транспорт – полетіли…

- Як і що робитимете, коли люди висловлять довіру і оберуть міським головою?
- По-перше, буду ламати стереотип про те, що у владу йдуть, як у бізнес – заробляти. Це не природно і непорядно. Чиновники мають усвідомлювати, що вони служать людям, що їх найняли на роботу для вирішення спільних проблем і завдань.

- Зважаючи на сьогоднішній стан справ у Малині, «чистка» неминуча?
- Я не люблю слова «чистка». Просто кожна людина повинна бути на своєму місці. Відповідає посаді – нехай працює. Не справляється – є інше місце, де вона може краще самореалізуватись. А то в нас існує практика призначати людей на посади не для користі справи, а за партійною чи «кумівською» квотою.

- І про першочергові завдання…
- Залучення інвестицій та створення нових робочих місць. Звідси - наповнення бюджету міста. Зміна обличчя Малина: реконструкція та ремонт доріг. Окреме питання – засміченість: тут потрібно створити діючу і жорстку систему покарання – законодавча база це дозволяє. І соціальна сфера. В першу чергу - турбота про здоров’я малинчан. Бюджетних коштів тут замало. Я б створив раду керівників підприємств міста, щоб спільно допомагати в критичних ситуаціях. Тут теж головне – не бути байдужими і привчити команду не обходити людських проблем. І, звичайно, освіта та культура. Особливо турбує дозвілля молоді: тут пріоритетна увага школі мистецтв, центру дитячої та юнацької творчості, спортивній школі, розвитку гурткової мережі в загальноосвітніх закладах, а відтак, пошук додаткових коштів для зацікавлення творчих людей, які здатні повести молодь за собою.

- Василю Івановичу, усі кандидати будуть обіцяти «золоті гори», а ви що обіцяєте?
- Обіцяти можу лише одне: якщо люди довірять, я використаю все, чому я навчився у житті і чому вчуся сьогодні, і в доброму розумінні цього слова використаю всіх своїх перевірених роками друзів, аби підняти Малин.

- Дякую за розмову.

Вернуться назад