На Бердичівщині освятили пам’ятник загиблому бійцю АТО Василю Малянівському
02.09. Разместил: yuriy
31 серпня 2015 року минув рік з часу загибелі бійця-контрактника 26-ї Бердичівської артилерійської бригади Василя Малянівського. Герой загинув під час обстрілу поблизу с. Весела Гора Луганської області.
У цей день відбулося освячення пам’ятника на цвинтарі в його рідному с. Андріяшівка Бердичівського району, де вшанувати пам’ять бійця зібралися односельчани, рідні, друзі, представники влади, духовенство, громадськість сусідніх сіл, а також бойові товариші і представники командування 26-ї Бердичівської артилерійської бригади. Право відкрити пам’ятник надали бойовим товаришам Василя.
За словами рідних, кошти на поховання бійця минулоріч і на встановлення пам’ятника цьогоріч збирали небайдужі односельчани і прості люди.
Виступаючи перед присутніми, тітка загиблого героя Лідія Губецька, розповіла: «Я знаю, що Василь – герой. І хлопці, які були поруч із ним, також герої. Ми там не були. Ми лише зі слів чули. А ці діти і неважливо, якого вони віку, бачили те, що ми не можемо навіть уявити. Честь їм і хвала! Я вдячна усім односельчанам, що вони бережуть пам’ять про Васю, бойовим товаришам, які знайшли час і приїхали, усім присутнім за підтримку. По наших українським недосконалим законам для нас він не син. І щоб не казали Вася був мені сином. Він син Андріяшівки. Рідко, де є так, що в одному селі аж три загиблих героя і яке це горе».
На думку пані Лідії, держава має ставитися до героїв із більшою душею.
Сестра загиблого бійця Олеся Гаврилюк розповіла, що Василь її врятував. До війни жінка жила в Луганській області, була заміжньою, але розлучилася і разом із дітьми переїхала на Житомирщину.
«Коли у нас почалися обстріли, я жила в своєму будинку. До останнього надіялася, що обстріли припиняться, – ділиться Олеся. – 13 липня вночі подзвонив брат і з криком наказав: «Ти довго там сидіти будеш?! Щоб тебе завтра не було». І 14-го липня зранку разом із дітьми я сіла на поїзд. Буквально через декілька днів підірвали залізничні колії в нашому місті, а через тиждень я дізналася, що в мій будинок влучив снаряд. Тому брат нас врятував».
Військовий побратим Василя Малянівського, боєць 26-ї Бердичівської артилерійської бригади Дмитро Морозовський, познайомився з загиблим у бригаді.
«Ми познайомилися, коли мене мобілізували. Разом були на війні в 3-му дивізіоні 9-й батареї. Вася був веселою, доброзичливою людиною. Любив анекдоти. Обожнював свою сім’ю, – розповів Дмитро. – Він любив працювати. Ми завжди один одному допомагали техніку ремонтувати. Щодо війни, то він ніколи не відмовлявся від завдань. Був справжнім патріотом».
Директор Житомирської юридичної компанії «Кодекс» Олександр Дмитрук зазначив, що боротьба українських бійців на Сході України є прикладом патріотизму, а рідним та односельчанам висловив співчуття.
«На мою думку, держава має підтримувати матеріально не лише бійців, які потребують лікування, а й сплачувати всі витрати, пов’язані з похованням бійців і встановленням на їхню честь пам’ятників, – підкреслив Олександр Дмитрук. – Більше десяти років наша сім’я ініціює та організовує в сусідньому селі Іванківці свято до Дня Івана Купала. Два роки поспіль ми не проводимо жодних святкувань у зв’язку з подіями на Сході України. Тож частину коштів ми вирішили передати рідним Василя. Вічна слава та пам’ять загиблому. Щирі співчуття рідним».
Звернувся до присутніх капітан, офіцер відділення з виховної роботи 26-ї Бердичівської артилерійської бригади Руслан Мотолига, який був одним із перших, хто дізнався і сповістив страшну звістку рідним.
«Ми завжди будемо пам’ятати Василя як героя, доброзичливу людину. Ніколи не думав, що буду стояти між двома пам’ятниками – ветеранам Великої вітчизняної війни і героям нинішньої війни. Сепаратизм – це суспільна пухлина і бійці роблять все для того, щоб вона не дійшла сюди, щоб в наших домівках був спокій», – підкреслив офіцер.
Після освячення пам’ятника присутні вшанували загиблого хвилиною мовчання.
Нагадаємо, в с. Андріяшівка, яке налічує трохи більше 600 мешканців, упродовж липня – серпня 2014 року поховано три бійця, які загинули під час українсько-російської війни, серед яких – Василь Малянівський, а також старший прапорщик Збройних сил України, проходив службу в Ужгороді Сергій Коренівський та боєць 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» Павло Ящук.
Довідково:
Василь Малянівський народився 6 січня 1991 року в с. Андріяшівка Бердичівського району. Навчався у сільській школі. Після закінчення школи призваний до лав Збройних Сил України. З 2010 року – контрактна служба в складі 26-ї Бердичівської окремої артилерійської бригади, молодший сержант.
З початком АТО разом зі своїм військовим підрозділом проходив військову службу на Сході країни. Життя військовослужбовця обірвалося 31 серпня 2014 року під час виконання військового завдання в Луганської області. Вдома на нього чекали дружина, маленький син, сестра і тітки.
У цей день відбулося освячення пам’ятника на цвинтарі в його рідному с. Андріяшівка Бердичівського району, де вшанувати пам’ять бійця зібралися односельчани, рідні, друзі, представники влади, духовенство, громадськість сусідніх сіл, а також бойові товариші і представники командування 26-ї Бердичівської артилерійської бригади. Право відкрити пам’ятник надали бойовим товаришам Василя.
За словами рідних, кошти на поховання бійця минулоріч і на встановлення пам’ятника цьогоріч збирали небайдужі односельчани і прості люди.
Виступаючи перед присутніми, тітка загиблого героя Лідія Губецька, розповіла: «Я знаю, що Василь – герой. І хлопці, які були поруч із ним, також герої. Ми там не були. Ми лише зі слів чули. А ці діти і неважливо, якого вони віку, бачили те, що ми не можемо навіть уявити. Честь їм і хвала! Я вдячна усім односельчанам, що вони бережуть пам’ять про Васю, бойовим товаришам, які знайшли час і приїхали, усім присутнім за підтримку. По наших українським недосконалим законам для нас він не син. І щоб не казали Вася був мені сином. Він син Андріяшівки. Рідко, де є так, що в одному селі аж три загиблих героя і яке це горе».
На думку пані Лідії, держава має ставитися до героїв із більшою душею.
Сестра загиблого бійця Олеся Гаврилюк розповіла, що Василь її врятував. До війни жінка жила в Луганській області, була заміжньою, але розлучилася і разом із дітьми переїхала на Житомирщину.
«Коли у нас почалися обстріли, я жила в своєму будинку. До останнього надіялася, що обстріли припиняться, – ділиться Олеся. – 13 липня вночі подзвонив брат і з криком наказав: «Ти довго там сидіти будеш?! Щоб тебе завтра не було». І 14-го липня зранку разом із дітьми я сіла на поїзд. Буквально через декілька днів підірвали залізничні колії в нашому місті, а через тиждень я дізналася, що в мій будинок влучив снаряд. Тому брат нас врятував».
Військовий побратим Василя Малянівського, боєць 26-ї Бердичівської артилерійської бригади Дмитро Морозовський, познайомився з загиблим у бригаді.
«Ми познайомилися, коли мене мобілізували. Разом були на війні в 3-му дивізіоні 9-й батареї. Вася був веселою, доброзичливою людиною. Любив анекдоти. Обожнював свою сім’ю, – розповів Дмитро. – Він любив працювати. Ми завжди один одному допомагали техніку ремонтувати. Щодо війни, то він ніколи не відмовлявся від завдань. Був справжнім патріотом».
Директор Житомирської юридичної компанії «Кодекс» Олександр Дмитрук зазначив, що боротьба українських бійців на Сході України є прикладом патріотизму, а рідним та односельчанам висловив співчуття.
«На мою думку, держава має підтримувати матеріально не лише бійців, які потребують лікування, а й сплачувати всі витрати, пов’язані з похованням бійців і встановленням на їхню честь пам’ятників, – підкреслив Олександр Дмитрук. – Більше десяти років наша сім’я ініціює та організовує в сусідньому селі Іванківці свято до Дня Івана Купала. Два роки поспіль ми не проводимо жодних святкувань у зв’язку з подіями на Сході України. Тож частину коштів ми вирішили передати рідним Василя. Вічна слава та пам’ять загиблому. Щирі співчуття рідним».
Звернувся до присутніх капітан, офіцер відділення з виховної роботи 26-ї Бердичівської артилерійської бригади Руслан Мотолига, який був одним із перших, хто дізнався і сповістив страшну звістку рідним.
«Ми завжди будемо пам’ятати Василя як героя, доброзичливу людину. Ніколи не думав, що буду стояти між двома пам’ятниками – ветеранам Великої вітчизняної війни і героям нинішньої війни. Сепаратизм – це суспільна пухлина і бійці роблять все для того, щоб вона не дійшла сюди, щоб в наших домівках був спокій», – підкреслив офіцер.
Після освячення пам’ятника присутні вшанували загиблого хвилиною мовчання.
Нагадаємо, в с. Андріяшівка, яке налічує трохи більше 600 мешканців, упродовж липня – серпня 2014 року поховано три бійця, які загинули під час українсько-російської війни, серед яких – Василь Малянівський, а також старший прапорщик Збройних сил України, проходив службу в Ужгороді Сергій Коренівський та боєць 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» Павло Ящук.
Довідково:
Василь Малянівський народився 6 січня 1991 року в с. Андріяшівка Бердичівського району. Навчався у сільській школі. Після закінчення школи призваний до лав Збройних Сил України. З 2010 року – контрактна служба в складі 26-ї Бердичівської окремої артилерійської бригади, молодший сержант.
З початком АТО разом зі своїм військовим підрозділом проходив військову службу на Сході країни. Життя військовослужбовця обірвалося 31 серпня 2014 року під час виконання військового завдання в Луганської області. Вдома на нього чекали дружина, маленький син, сестра і тітки.
Вернуться назад