В Житомирі автор та виконавець власних творів Роман Лілея представить свою першу збірку поезії "Не знаю я, чи мають квіти душу…"
16.01. Разместил: yuriy
Збірка вийшла друком вкінці 2017 року і перша її презентація відбудеться саме в Житомирі. До книги увійшли вірші, написані впродовж 2017 року українською мовою, яка, на думку автора, є найпоетичнішою мовою в світі.
Головними героями поетичних творів цієї збірки є квіти. Саме через них автор прагне показати різні характери людей, розкрити прекрасні жіночі риси, змалювати вічну красу.
Вірші Романа Лілеї сповнені віри в цілісність крихкого буття, огортають читача тихою радістю і світлим смутком. Блукаючи вуличками та скверами, читач милується знайомими з дитинства рідними і загадковими квітами. Кожна рослина має свою таємницю, спогади, історію, а може, і душу.
Багатогранність та неповторність поетичних образів втілені на сторінках книги художницею Олександрою Бахіною. Розглядаючи ілюстрації, відчуваєш світло кохання, усвідомлюєш тендітність життя з його простими істинами і таку легку і нереальну реальність.
Роман Лілея також є автором та виконавцем власних пісень. В 1991 році на ІІ фестивалі "Червона рута" в Запоріжжі Роман Барановський (Роман Лілея) став лауреатом фестивалю; зал, стоячи, зустрічав його пісню "Вічная пам'ять". А вже в 1992 році він посів перше місце на Міжнародному фестивалі «Доля» в жанрі авторської пісні, також з піснею на духовну тематику про зруйновану капличку.
Сьогодні Роман Лілея співає на зустрічах та святах, в лікарнях, у військових частинах. Почути пісні у виконанні автора можна буде і в Житомирі під час презентації збірки поезії "Не знаю я, чи мають квіти душу…".
Презентація збірки відбудеться:
Час: 20 січня 2018 року о 14.00
Місце: Дім української культури (м. Житомир, вул. В.Бердичівська, 61)
А також, в рамках зустрічі-презентації, відбудеться відкриття виставки фотографа Леоніда Шевчука, яка буде проходити з 20 січня по 10 лютого. Фотороботи виконані протягом 2017 року в урочищі Кип'яче, смт. Чоповичі Малинського району, на них зображено Ставропігійний жіночий монастир на честь Афонської ікони Божої Матері.
Духовне і пісенне йдуть у житті Романа паралельно
Народився 5 травня 1963 року в місті Чернівці. Відслужив строкову службу в лавах Радянської Армії, після чого навчався в музичному училищі в класі вокалу. В 1987 році Роман організував клуб авторської пісні в Чернівцях, крім цього співав у Архієрейському хорі Кафедрального Свято-Миколаївського собору.
Про себе Роман Лілея згадує так:
"В другій половині 80-х років ХХ століття в своїй творчості я наслідував Висоцького, Розенбаума, Токарєва, але власні тексти підлаштовував під місцевий колорит. І виконував пісні в одному з місцевих сквериків. Тодішня влада до цього не дуже добре ставилася. Були обшуки у мене вдома, виключення з комсомолу, розгромна стаття в місцевій пресі".
Згодом переслідували й за те, що почав писати вірші націонал-патріотичного змісту.
Роман Лілея каже, що в ті роки бачив два шляхи в своєму житті: або на запрошення Чернівецької філармонії бути автором-виконавцем і професійно співати на сцені, або їхати до Києва вступати до духовної семінарії. Обрав другий шлях. З 1992 року він – священик. За кілька місяців потому був направлений капеланом до Абхазії, він був першим військовим капеланом УНА-УНСО, брав участь у бойових діях.
Сьогодні для Романа Лілеї музика і поезія - це засоби, подібні проповіді, щоб донести до людей слово Боже. "Можна проповідувати слово, можна проповідувати поетичним словом, можна проповідувати за допомогою музичного інструменту: сопілки, флейти, гітари", - каже Роман Лілея.
Сьогодні для отця Романа Барановського служіння Богу – це служіння людям. Починаючи з 1995 року, він відновив та збудував понад 30 храмів у лікарнях та поліклініках м. Києва. Заснував у різних областях України три монастирі – чоловічий та два жіночих, 4 скити. Побудував і відродив 4 храми у Київській області, серед яких древній храм у селі Тулинці, зведений ще в ХІV столітті козаками Сагайдачного і знищений радянською владою. В 1997 році організував при лікарняному храмі святителя Михаїла – "Сестринство милосердя на честь святої преподобномучениці Єлизавети" (на сьогоднішній час налічує понад 150 сестер милосердя), воно опікується хворими лікарні, а також бездомними киянами. Храм свт. Михаїла є осередком соціальної допомоги для хворих та знедолених людей, де кожного дня харчують понад 700 бездомних. 15 сестер милосердя несуть послуг в м. Єрусалимі на подвор’ї, яке було створено 2012 р, а також в м. Маямі (США), де сестри читають Неусипний Псалтир.
Сьогодні отець Роман навмисно розділив творчість і священство, взявши псевдонім Роман Лілея:
"Я хотів до творчості підійти без свого сану. В наш час ставлення до священика, як до вчителя, його сприймають як якогось агітатора, хто нав’язує іншу систему цінностей, якому безперечно треба довіряти і крізь призму його служіння дивитися на світ. Я хотів підійти до творчості без якогось упередження, просто спробувати достукатися до людських душ і посіяти в них вічну любов".
Не знаю я, чи мають квіти душу
Одну на всіх – чи в кожного – своя?
Чому саме тебе любити мушу?
Не знаю я! Хоч вбий, - не знаю я!
Чому одні весною, інші літом
Цвітуть собі, пишаються в садах?
Чому ти стала найдорожча в світі?
І пелюстки твоїх Жоржин в сльозах?
Моя Жоржино! Чим тебе зворушу,
Жовтогаряча, лагідна зоря?..
Не знаю я, чи мають квіти душу
Одну на всіх? Чи в кожної – своя!
Головними героями поетичних творів цієї збірки є квіти. Саме через них автор прагне показати різні характери людей, розкрити прекрасні жіночі риси, змалювати вічну красу.
Вірші Романа Лілеї сповнені віри в цілісність крихкого буття, огортають читача тихою радістю і світлим смутком. Блукаючи вуличками та скверами, читач милується знайомими з дитинства рідними і загадковими квітами. Кожна рослина має свою таємницю, спогади, історію, а може, і душу.
Багатогранність та неповторність поетичних образів втілені на сторінках книги художницею Олександрою Бахіною. Розглядаючи ілюстрації, відчуваєш світло кохання, усвідомлюєш тендітність життя з його простими істинами і таку легку і нереальну реальність.
Роман Лілея також є автором та виконавцем власних пісень. В 1991 році на ІІ фестивалі "Червона рута" в Запоріжжі Роман Барановський (Роман Лілея) став лауреатом фестивалю; зал, стоячи, зустрічав його пісню "Вічная пам'ять". А вже в 1992 році він посів перше місце на Міжнародному фестивалі «Доля» в жанрі авторської пісні, також з піснею на духовну тематику про зруйновану капличку.
Сьогодні Роман Лілея співає на зустрічах та святах, в лікарнях, у військових частинах. Почути пісні у виконанні автора можна буде і в Житомирі під час презентації збірки поезії "Не знаю я, чи мають квіти душу…".
Презентація збірки відбудеться:
Час: 20 січня 2018 року о 14.00
Місце: Дім української культури (м. Житомир, вул. В.Бердичівська, 61)
А також, в рамках зустрічі-презентації, відбудеться відкриття виставки фотографа Леоніда Шевчука, яка буде проходити з 20 січня по 10 лютого. Фотороботи виконані протягом 2017 року в урочищі Кип'яче, смт. Чоповичі Малинського району, на них зображено Ставропігійний жіночий монастир на честь Афонської ікони Божої Матері.
Духовне і пісенне йдуть у житті Романа паралельно
Народився 5 травня 1963 року в місті Чернівці. Відслужив строкову службу в лавах Радянської Армії, після чого навчався в музичному училищі в класі вокалу. В 1987 році Роман організував клуб авторської пісні в Чернівцях, крім цього співав у Архієрейському хорі Кафедрального Свято-Миколаївського собору.
Про себе Роман Лілея згадує так:
"В другій половині 80-х років ХХ століття в своїй творчості я наслідував Висоцького, Розенбаума, Токарєва, але власні тексти підлаштовував під місцевий колорит. І виконував пісні в одному з місцевих сквериків. Тодішня влада до цього не дуже добре ставилася. Були обшуки у мене вдома, виключення з комсомолу, розгромна стаття в місцевій пресі".
Згодом переслідували й за те, що почав писати вірші націонал-патріотичного змісту.
Роман Лілея каже, що в ті роки бачив два шляхи в своєму житті: або на запрошення Чернівецької філармонії бути автором-виконавцем і професійно співати на сцені, або їхати до Києва вступати до духовної семінарії. Обрав другий шлях. З 1992 року він – священик. За кілька місяців потому був направлений капеланом до Абхазії, він був першим військовим капеланом УНА-УНСО, брав участь у бойових діях.
Сьогодні для Романа Лілеї музика і поезія - це засоби, подібні проповіді, щоб донести до людей слово Боже. "Можна проповідувати слово, можна проповідувати поетичним словом, можна проповідувати за допомогою музичного інструменту: сопілки, флейти, гітари", - каже Роман Лілея.
Сьогодні для отця Романа Барановського служіння Богу – це служіння людям. Починаючи з 1995 року, він відновив та збудував понад 30 храмів у лікарнях та поліклініках м. Києва. Заснував у різних областях України три монастирі – чоловічий та два жіночих, 4 скити. Побудував і відродив 4 храми у Київській області, серед яких древній храм у селі Тулинці, зведений ще в ХІV столітті козаками Сагайдачного і знищений радянською владою. В 1997 році організував при лікарняному храмі святителя Михаїла – "Сестринство милосердя на честь святої преподобномучениці Єлизавети" (на сьогоднішній час налічує понад 150 сестер милосердя), воно опікується хворими лікарні, а також бездомними киянами. Храм свт. Михаїла є осередком соціальної допомоги для хворих та знедолених людей, де кожного дня харчують понад 700 бездомних. 15 сестер милосердя несуть послуг в м. Єрусалимі на подвор’ї, яке було створено 2012 р, а також в м. Маямі (США), де сестри читають Неусипний Псалтир.
Сьогодні отець Роман навмисно розділив творчість і священство, взявши псевдонім Роман Лілея:
"Я хотів до творчості підійти без свого сану. В наш час ставлення до священика, як до вчителя, його сприймають як якогось агітатора, хто нав’язує іншу систему цінностей, якому безперечно треба довіряти і крізь призму його служіння дивитися на світ. Я хотів підійти до творчості без якогось упередження, просто спробувати достукатися до людських душ і посіяти в них вічну любов".
Не знаю я, чи мають квіти душу
Одну на всіх – чи в кожного – своя?
Чому саме тебе любити мушу?
Не знаю я! Хоч вбий, - не знаю я!
Чому одні весною, інші літом
Цвітуть собі, пишаються в садах?
Чому ти стала найдорожча в світі?
І пелюстки твоїх Жоржин в сльозах?
Моя Жоржино! Чим тебе зворушу,
Жовтогаряча, лагідна зоря?..
Не знаю я, чи мають квіти душу
Одну на всіх? Чи в кожної – своя!
Вернуться назад