Житомир: Майдан гідності устами учасника

20.11 15:10    

За кілька днів – перша річниця Майдану гідності, - події, що докорінно змінила уявлення світу про Україну і українців. Кореспондент газети «Місто» поспілкувався з Сергієм Невмержицьким – одним із найбільш активних житомирських учасників Майдану. У той час працював водієм тролейбусу Житомирського ТТУ. Після травми голови, одержаної від беркутівців, йому не дозволено кермувати електротранспортом. Наразі працює в системі охорони ТТУ.

- Сергію Арсентійовичу, розкажіть, як це було: що примусило Вас, ризикуючи втратити роботу, їхати з Житомира на київський Майдан?
- Мабуть, примусила ситуація в країні. Поведінка тодішньої влади викликала у мене тривогу, і ця тривога постійно зростала. Коли молодь зібралася на майдані Незалежності для протесту, я повністю поділяв їхні погляди і відчував, що щось назріває... Вранці дружина прибігла від сусідки і каже: "Там твоїх дітей б'ють, а ти вдома сидиш"... Ввімкнув телевізор, переглянув репортаж з майдану Незалежності і одразу зателефонував начальнику маршруту, що не вийду на роботу, швидко зібрався і поїхав...

- Які перші враження від побаченого?
- На майдані Незалежності слідів побоїща не було. Там все змили водою. А на прилеглих вулицях, більше всього – у бік Михайлівського собору, я жахнувся великій кількості крові. Зрозумів, що додому не повернуся, приїхав надовго...
Перші дві ночі провів на стільці у КМДА. Третю ніч – у Будинку профспілок, на підлозі. Зателефонував Зубку, розповів ситуацію, Геннадій Григорович заспокоїв, сказавши, що машина з наметами виїхала з Житомира. Таким чином на Майдані з'явилися два житомирських намети. Мені в них довелося бути старшим за обов'язками.

- Пане Сергію, телевізори дивляться мільйони, а на Майдан їдуть тисячі. Яку маєте вдачу? Що цінуєте в людях найбільше?
- Справедливість і чесність. Мабуть, тому є головою незалежної профспілки ТТУ. Ми зорганізувалися у 2010 році, коли на підприємстві масово звільняли людей з роботи. За активну громадянську позицію просто так звільнили кондуктора. Ми звернулися у суд, виграли його, і жінці заплатили за вимушений прогул 17 тис. грн. Тож, вже мав певний досвід боротьби.

- Що для Вас було найважчим на Майдані?
- Прощатися із побратимами. Отой біль під "пливе кача по Тисині"...

- На Майдані Вас травмували. Як це трапилося?
- 18 лютого. Ми мирною ходою підійшли до Верховної Ради, а довкола неї, виявилося, ховався "Беркут". Нас зненацька оточили і почали жорстоко бити. Дісталося по руках, ногах, спині, від двох ударів по голові втратив свідомість. Отямився, і перше, що побачив, як метрів за десять від мене лікар "швидкої" рятував чоловіка на асфальті. А потім лікар ковпаком об землю і накрив тіло простирадлом...
Тягнибок вивів нас в обхід майданчика для гвинтокрилого Януковича до Українського Дому. Згодом я потрапив у Будинок профспілок, де на третьому поверсі працювали кваліфіковані хірурги. Там було багато понівечених і травмованих... Запропонували їхати у 12-ту або 14-ту лікарні. Я погоджувався тільки на 17-ту лікарню, що перебувала під захистом народних депутатів. Мені відмовили, бо ця лікарня була переповнена. З інших лікарень учасників Майдану одразу забирала міліція. Я сказав: "Як має бути, хай так буде"... Рану на голові заклеїли пластиром. Кілька разів ставало зле, але рятували уколами і пігулками...
Цієї доби пізно ввечері почалася зачистка Будинку профспілок. "Беркут" підійшов дуже близько. Якби не хлопці зі Львова, то все могло закінчитися вже тоді. Два автобуси львів'ян якимось дивом прорвалися на Хрещатик, а від Михайлівського собору підійшли ще близько 300 львів'ян із палицями і в бронежилетах. Беркутівці відступили...

- За чим шкодуєте, чого могло не статися на Майдані?
- Коли погасили пожежу в Будинку профспілок, то з підвалу і першого поверху ми витягнули сотні новеньких обгорілих бронежилетів і касок. Чому і за чиєю вказівкою їх не видали хлопцям? – досі не відомо. Жертв могло бути менше.

- Повідомлялося про те, що на Майдані застосовували отруйний газ...
- Це – на вул.Грушевського. Ви, певно, чули про легендарну Настю з Бердичева. Про неї розповідали на телебаченні. Так от, дивлюся: Настя, як санітарка, чіпляє на спині і грудях по важкій медичній сумці, а в руки бере ще більші упаковки з водою і лимонами. Каже: "На Грушевського – страх, що коїться!.." Я підхопив ту ношу і, як з'ясувалося потім, вона дуже пригодилася. На Грушевського проти людей застосували невідомий газ, надісланий з Росії, що викликає сильну алергію. Хоч якось захиститись від нього можна було, умиваючись соком лимона чи спеціальною водою, яку припасла Настя... Той газ досі проявляється висипками на шкірі. А Настя, до речі, зараз в АТО...

- Зріднилися з багатьма?
- Усіх не перерахувати. Назву лише тих, з ким співпрацював найтісніше, хто допомагав нам за кожним нашим зверненням. Це – житомиряни Сергій Крутій, Петро Цимбалюк, Сергій Сухомлин, Геннадій Зубко, коростишівець Валерій Варивода. Сьогодні усі вони – активні волонтери з допомоги бійцям АТО.
Майдан не відбувся б без киян, без молоді. Там була дивовижна аура. Коли приїжджав до Житомира (періодично кликали на роботу, бо мною зацікавилися органи), то тут мене огортав якийсь дискомфорт: а повертався на Майдан, і на душі ставало світло, з'являвся сенс життя... Я цілі ночі проводив у розмовах із львів'янами, спав по 2-3 години на добу і не мав утоми...
Українці – гідна нація. І рік тому про це дізнався увесь світ.

- Спасибі за розмову.
- Успіхів усім нам.

Антон Бездітко