На Житомирщині батьки загиблих від пневмонії не погоджуються з висновками лікарів

07.09 11:40    

”Якщо лікарів не покарають, я за себе не ручаюся, — каже 52-річний Йосип Пулін із села Іванівка Житомирського району. — Вони проводили над дітьми експерименти і замордували”

Батьки трьох загиблих від пневмонії не погоджуються з висновками обласного управління охорони здоров’я.

12 листопада 2009 року в інфекційному відділенні Житомирської міської лікарні N1 помер 24-річний Ігор Пулін, начальник відділу з боротьби із незаконним обігом наркотиків Богунського райвідділу міліції.

— 31 жовтня син прийшов із роботи, — каже його батько. — Температурив, ”скора” забрала його в першу лікарню. Там навіть перчаток не було, одразу витратили 500 гривень на ліки. 4 листопада сина переводять у реанімацію. ”Дуже важко, не можу балакати”, казав.

Йосип Анастасович показав фото сина екстрасенсу з Бердичева.

— Вона поклала руку на фото і каже: ”У нього вже половини легенів немає. Його в жар кидає, а врачі не лічать, бо не знають, що робити”. Після цього сину зробили рентген. Половини легенів дійсно не було. Мене в реанімацію не пустили.

Пулін звинувачує в смерті сина завідувачів інфекційного відділення Оксану Волкову та реанімаційного — Миколу Нагорного.

12-річна Марина Семенюк із села Курне Червоноармійського району Житомирщини померла торік 16 листопада в дитячій обласній лікарні.

— Ще 24 листопада я помітила ознаки застуди, — каже 36-річна Тетяна Семенюк, матір Марини. — За кілька днів почала кашляти. Ліки не допомогли. Сільський фельдшер сказала, що може бути запалення. Потім я звернулася в обласну лікарню. 30 листопада доньку поклали в педіатрію, а вночі наступного дня — у реанімацію.

У дівчинки діагностували запалення 30% легень.

— Заспокоїли, що нічого серйозного, треба пролічитися, — каже Тетяна Миколаївна. — Тільки поставили крапельницю, як личко Марини посиніло. Відтоді й до смерті була в стабільно тяжкому стані. Якщо лікарям совість дозволяє працювати далі, то хай хоч повернуть мені гроші. За 17 днів я потратила 17 тисяч.

Марина Семенюк була єдиною донькою у родині. Від перших її симптомів до смерті минуло 17 днів

— 3 листопада в нього піднялася температура, — каже матір Любов Гудзь, 56 років. — Ми визвали участкового терапевта. Купили ліки, які вона виписала. Рентген не робили, бо нещодавно сина вже світили.

7 листопада Олександра поклали до лікарні.

— Не хотів туди йти, відчував щось, — плаче Любов Федорівна. — В інфекційному поставили діагноз негоспітальна пневмонія і 8 числа перевели в реанімацію. Заставляли по дощу бігати по відділеннях у тапочках. Син помер через алергічну реакцію на препарати. Ці врачі бездушні й непрофесійні, не побачили признаків алергії. Упевнена, що на ньому перевіряли якісь незрозумілі ліки.

Батьки вимагають, аби лікарів звільнили. Прокуратура та міліція Корольовського району Житомира не знайшла в діях медиків ознак злочину.

— Ми висловлюємо співчуття родичам, — каже 50-річний Олександр Толстанов, начальник обласного управління охорони здоров’я. — Але хвороба була блискавичною, контролювати яку не вдавалося. Від нетипової пневмонії помирали переважно молоді здорові люди. Протягом епідемії в Житомирській області померли 18 людей, у сусідній Волинській — 37, Вінницькій — 28, Київській — 43. Я сам був на розтинах людей. Дивувався, як цими легенями можна було дихати — вони схожі на дві печінки. Кожну смерть досліджувала експертна комісія МОЗу, є заключення. Звинувачувати лікарів я не маю права.

— Ні про які досліди не може мови йти, — каже заступник головного лікаря дитячої обласної лікарні Микола Бобер, 49 років. — Усі діяли із позицій діагнозу, протоколів обстеження і лікування, які затверджені на рівні МОЗ, управління, лікарень. Хід лікування узгоджували з родичами і тільки після цього приймали рішення.

— Ми запитували і в хворого Гудзя, і в його матері за алергію, — каже 43-річна Оксана Волкова, завідувачка інфекційного відділення міської лікарні N1. — Вони сказали, що немає. Чоловік помер через ускладнення. Мені шкода батьків, але ми зробили все, що могли. Ризикували власним життям.

— У реанімацію не пускали, бо був суворий карантинний режим, — додає 50-річний Микола Нагорний, завідувач реанімаційного відділення міської лікарні N1.