«Якби Ющенко запропонував проект Конституції три роки тому, то довіра до нього не впала б так, як сьогодні»Колишній «нашоукраїнець», а нині лідер свіжозареєстрованої партії «Українська платформа» Павло Жебрівський – один з небагатьох політиків, які в цілому позитивно оцінюють поданий Президентом проект Конституції.
Запропонувати своє бачення стратегії розвитку України – обов’язок глави держави, до виконання якого Віктор Ющенко взявся, можливо, і запізно. І нехай імовірність ухвалення президентського проекту на разі видається мінімальною – не виключено, що Президент піде на нестандартний крок, і проведе його повз Верховну Раду, а Україна отримає Конституцію, ухвалену в ході всенародного референдуму...
«Створення парламентської республіки призведе до послаблення України як держави»1 квітня, якраз перед тим, як Партія регіонів заблокувала парламент, Рада раптом призначила президентські вибори на жовтень. Чому це питання виникло так раптово? Чому для депутатів настільки принципово наблизити день виборів не на рік чи два, а на якісь три місяці? Це рішення є політично-психологічним, і аж ніяк не юридично обґрунтованим. М’яко кажучи, воно не зовсім відповідає Конституції.
Це рішення було спровоковано запуском механізму призначення дострокових парламентських виборів. Один зі сценаріїв передбачав, що з 2 квітня Партія регіонів заблокує трибуну, і з цього дня розпочнеться тридцятиденний термін непрацюючої Верховної Ради, по закінченню якого, приблизно 2-3 травня, Президент отримає право розпуску парламента.
Призначення виборів на 25 жовтня було відповіддю на цю гру. Адже норма Конституції передбачає, що за шість місяців до виборів, тобто з 25 квітня, глава держави не має права оголошувати про дострокове припинення повноважень депутатів Верховної Ради.
Усвідомлюючи, що рішення парламенту є не зовсім конституційним, Президент оскаржує його в Конституційному суді. Але поки Конституційний суд дасть свої висновки, то пройде два-три місяці, і наступить термін, коли Президент не зможе оголосити про розпуск парламенту і відштовхуючись від дати виборів 17 січня 2010 року.
Тобто йдеться просто про трохи цинічну політичну гру. 1 квітня парламент відповів на ті загрози, які постали перед ним, тому що, власне, сьогодні ніхто не готовий до дочасних парламентських виборів.
В тому числі і Президент. Навіщо ці вибори йому?Не знаю. Можливо, вибори вигідні тим, з ким спілкується Президент, хто у фаворі біля Президента.
Ви маєте на увазі «Єдиний центр»? Я сказав те, що я сказав. (сміється) Вибори вигідно проводити, поки є «свій» Президент, «свої» губернатори і голови районних адміністрацій. Це можна використати як серйозний шанс.
Тобто, скажімо так, вибори у Тернополі у цьому контексті можна розглядати як полігон для випробування технологій перед парламентськими виборами? Саме так. Річ же в тому, що у того самого БЮТ рейтинг впав суттєво, і дай Бог, щоб вони у разі дострокових виборів набрали хоч дві третини від того, що мають у Верховній Раді сьогодні. Думаю, що і Партія регіонів зменшила б своє представництво.
З’явилися б нові політичні сили. А якщо проаналізувати, хто реально міг би пройти, то ми побачимо такий «коктейль Молотова», що нинішній склад Верховної Ради здасться суспільству квіточками. Ягідки у наступному парламенті будуть вже вовчими...
Через це, підсумовуючи, по-перше, депутати не дуже хочуть розпуску парламенту, а по-друге, настрій такий: грати – так грати.
Ключова роль у плані призначення дострокових виборів, наскільки я розумію, відводилась «регіоналам». Але в той же час вони проголосували за вибори 25 жовтня у повному складі. Виходить, вони самі перекреслили свої ж плани? Партія регіонів не є однорідною. Одна її частина грає політичну гру з Банковою, інша частина – з БЮТ, з Тимошенко. Коли до 31 березня розроблявся сценарій дострокових виборів парламенту, то модератором цієї гри була та частина, яка більше спілкується з Банковою. Але під впливом виступу Президента у Верховній Раді, деяких його трендів, зокрема, щодо нової моделі устрою України, які не сподобалися більшості Партії регіонів, та частина, яка грала з Банковою, зупинилася. І почалася гра тієї частини «регіоналів», яка працює з Блоком Юлії Тимошенко.
Тобто сам Президент ослабив ту групу в Партії регіонів, яка була до нього лояльно налаштована? Думаю, що так. І саме під впливом цього 1 квітня відбулося голосування за перенесення президентських виборів.
Але чому «регіонали» поводять себе настільки аморфно? Адже складається враження, що їм абсолютно все одно, з ким співпрацювати, з Банковою, чи з Тимошенко. Тобто спочатку вони ухвалюють стратегічне рішення про тридцятиденне блокування Ради, а на наступний день голосують за дату президентських виборів, перекреслюючи свої попередні плани... І за кожне з цих рішень віддається сто відсотків голосів. Як ви для себе це пояснюєте?Для керівництва Партії регіонів немає вічних ворогів, немає вічних друзів, а є вічний інтерес. І в чому вони побачать більшу ймовірність реалізації свого інтересу, те вони й будуть робити.
Ще раз повторюсь, Партія регіонів на сьогодні не є однорідною. Одна її частина готова співпрацювати з Президентом, інша частина спить і бачить співпрацю з БЮТ. І позиція усієї партії з кожного конкретного питання формується з огляду на те, що їх більше посилить – співпраця з Президентом, чи співпраця з Тимошенко.
А оскільки Партія регіонів є зацентралізованою політичною силою, то зрозуміло, що коли рішення про підтримку котроїсь позиції приймається, то цю гру вибирають всі. І тут нічого особистого, чистий бізнес. (сміється)
Сьогодні ми багато говоримо про відсутність ідеологічних партій, і це – живий приклад цьому. Сьогодні не ідеологія відіграє в діяльності Партії регіонів ключову роль, не ідеологія є визначальною для поведінки «регіоналів», а інтерес її ключових гравців. Бізнесовий інтерес і у тому числі можливість приходу до влади, щоб використати цю владу на користь бізнесу. І не дарма останнє рішення по «Дніпроенерго» посилило позиції тих, хто виступає за співпрацю з БЮТ.
Тобто ближчим часом можна очікувати поглиблення співпраці БЮТ і Партії регіонів?Уже 1 квітня після голосування за постанову про дату президентських виборів у Партії регіонів та частини БЮТ було бажання проголосувати створення тимчасової спеціальної комісії з питань змін до Конституції. І, як ми можемо здогадатися, йдеться зовсім не про президентський проект Основного Закону. Я не виключаю, що найближчим часом створення цієї ТСК може бути проголосовано.
Ви маєте на увазі, що ця ТСК внесе до Ради проект Конституції, напрацьований минулого року, в якому, зокрема, передбачається перенос виборів Президента до парламенту? Так.
Але ж депутати вже призначили дату виборів. Як тепер можна повернутися до ідеї виборів Президента у Верховній Раді? Йдеться про скасування постанови від 1 квітня?Так, дата виборів призначена на 25 жовтня – його й оберуть 25 жовтня, але не всенародним голосуванням, а в парламенті. Спроби реваншу деяких політичних сил досі наявні, і тепер вони м’яч, поданий Президентом, хочуть розіграти на своїй стороні поля і спробувати підготуватись до прийняття своєї Конституції. Тому що реально БЮТ і Партія регіонів мають більше трьохсот голосів, і вони можуть реально це зробити.
А чим вам, власне, не подобається Конституція, яку запропонують БЮТ і Партія регіонів? Парламентська республіка нормально функціонує у багатьох демократичних країнах Європи, і, можливо, у виборах Президента в парламенті і немає нічого страшного?Тому що БЮТ і Партія регіонів виписують її під себе, під нинішній стан політикуму. Вони вже сьогодні хочуть домовитися про те, хто буде прем’єром, хто – Президентом і так далі. Це – не правила гри, за якими країна житиме, незалежно від того, хто у владі, а хто в опозиції. Конституція не може виписуватись під політичний момент, тому що вона не буде працювати. Прийдуть інші, і вони будуть дивитися на все по-новому. Модель управління державою має бути запродукована не під нинішні рейтинги політичних сил.
Питання треба вирішувати на іншому рівні. Ключова проблема для України – це відсутність розуміння, хто за що відповідає, в кого які повноваження, і в кого яка відповідальність. І є декілька механізмів вирішення цього питання.
Перший – це створення суто парламентської республіки. На моє глибоке переконання, це шлях в нікуди, це призведе до послаблення України як держави. Відсутність централізованої влади призведе до того, що необхідні державі ключові реформи не будуть проведені. Тому це абсолютно виключається.
Я – прихильник протилежного варіанту, президентської республіки, коли Президент стає ще й головою уряду, очолює вертикаль виконавчої влади, посилюється роль парламенту, і ці три слони, на яких тримається держава, не топчуться одне одному по ногах. Я прихильник такої моделі держави, принаймні до того часу, поки ми не проведемо судову реформу, земельну реформу, реформу систему охорони здоров’я, реформу житлово-комунального господарства, пенсійну реформу. Адже ці реформи за парламентської республіки провести буде неможливо!
«Модель, запропонована Президентом, серйозно прибирає цей дуалізм влади»Давайте в такому разі повернемося до гри Президента. Кажуть, що ознакою початку нової гри Банкової стали останні кадрові призначення Ігоря Попова до Секретаріату Президента та Дмитра Видріна до РНБО – тобто в команду Президента підтягуються двоє політологів, які, скажемо так, спеціалізуються на виборчих кампаніях. Чи справді за цими кадровими рішеннями проглядається якась нова стратегія поведінки Банкової?Кожна команда, яка має свого лідера повинна грати на досягнення певної мети. Якщо поставлена мета – перемогти у президентській кампанії, виграти парламентські вибори, то під це завдання до команди підбираються гравці. І зрозуміло, що такі кадри підбираються. Якби на Банковій не було амбіцій на президентську кампанію, на парламентську кампанію, то цих призначень, безумовно, не відбулося б.
І засуджувати тих, хто призначав цих людей, навряд чи можна – їхня позиція абсолютно вірна, вони йдуть у правильному напрямку. Їм поставили завдання – президентські, парламентські вибори, і гравці підбираються під реалізацію цього завдання.
Інша річ, що питання можуть виникати до декого з новопризначених, у зв’язку з тим, як вони вибудовують своє політичне майбутнє. Чи не змінюють вони цим свої погляди, чи не роблять кон’юнктурні кроки – такі питання, звичайно, виникають.
Багато питань залишило і послання Президента, виголошене ним 31 березня. Навіть побіжне ознайомлення з презентованим ним проектом Конституції доводить, що нинішня Верховна Рада не проголосує за нього, не те що 300 голосами, у цьому вигляді йому не зібрати і 226 голосів на свою підтримку. Чому Президент подав до парламенту проект, який очевидно, не має шансів на ухвалення? В принципі, Президент міг би виступити з іншим посланням до депутатів: дати характеристику поточних позицій, розказати про своє бачення розвитку подій, як ситуація розвиватиметься, на його думку, далі. Віктор Ющенко вибрав трохи іншу лінію.
Зрозуміло, якщо сьогодні поглянути на політичну ситуацію, перспектив для прийняття цієї Конституції начебто немає. Але якби Президент не задекларував своє бачення розвитку держави – це, мабуть, був би не зовсім правильний виступ Президента у Верховній Раді. Навіть усвідомлюючи, що ймовірність ухвалення його проекту нинішнім складом Ради, м’яко кажучи, примарна, він висловив своє бачення розвитку подій у державі та розвитку самої держави.
Сьогодні тільки ледачий не говорить про дуалізм влади, про те, що цей дуалізм заважає розвиткові держави, і ставить навіть питання про саме існування суверенної, соборної, незалежної держави.
І якщо Президент справді є Президентом, то він повинен був у цій каденції, – буде наступна чи ні, це вже інше питання, – останнім своїм зверненням до парламенту дати відповідь на це питання. Тому що навіть вихід із кризи сьогодні є менш стратегічним завданням, ніж унормування стосунків всередині влади, прибирання дуалізму у владі і формування цілісного бачення того, як держава буде управлятися.
А ви не вважаєте, що в проекті Конституції, який запропонував Президент дуалізм насправді зберігається, хоч, можливо, і в не настільки явній формі, як це є зараз? Так, є деякі моменти... У мене також є багато зауважень, і, скажімо, свого бачення по тому, що б мало бути в Конституції. Але у цьому проекті вирішується ключова на сьогодні проблематика – накладання одне на одне повноважень Президента та уряду.
А як ви ставитесь до запропонованої Віктором Ющенком двопалатності парламенту? «Наша Україна», членом якої ви були з моменту її створення, послідовно виступала проти цього...Так, і в 2002-му, і в 2003-му, і в 2004 році «Наша Україна» категорично виступала проти двопалатного парламенту, мотивуючи це небезпекою федералізації України. На цьому моменті протягом останніх днів акцентувала досить велика кількість політиків. У мене також є з цього приводу перестороги.
Але що закладалося Президентом у двопалатний парламент? Сьогодні Верховна Рада займається законодавчою роботою, призначає суддів Конституційного суду, членів ЦВК, Генпрокурора тощо – тобто вона фактично має і розпорядні функції, і законодавчі. Розділення цих функцій парламенту, на моє бачення, є позитивним.
Тому, можливо, ідея про двопалатний парламент має право на існування, це не обов’язково означає федералізм, хоча загрози такі є. Тому безумовно, перш, ніж цю Конституцію прийме Верховна Рада чи вона буде ухвалена на референдумі, потрібно буде провести адміністративно-територіальну і бюджетну реформи, ввести відповідні перехідні положення. Без таких моментів, як самостійність територіальних громад і встановлення стосунків центрального бюджету напряму з громадою, а не через передавачів – обласні і районні ради, – ми можемо посилити федеративні та децентралізуючі тенденції.
Згадуючи про позицію «Нашої України» і Віктора Ющенка кількарічної давності, я нагадаю, що у березні 2003 року свій проект конституційних змін подав до парламенту Леонід Кучма. У ньому теж передбачалася двопалатність парламенту, пряма дія референдуму і навіть (у попередньому варіанті проекту) довічне місце в сенаті для Президента...До речі, я думаю, що от якраз цього записувати не потрібно було… На мій погляд, у цьому полягає програш Президента.
Це серйозна дискредитація намірів Абсолютно. Тобто, будь ласка, друже, якщо хочеш у сенат, йди, обирайся від території та представляй інтереси своєї області. А успадковувати звання сенатора чи ставати сенатором за посадою... Від цього трохи несе себелюбством: що б такого для себе красивого зробити. Я вважаю, що той, хто допомагав писати Конституцію, зробивши такий «екивок», зробив Президентові ведмежу послугу. Цей нюанс дискредитує все позитивне, що є у цьому документі.
Так чи інакше, але під час парламентських слухань, на яких обговорювався проект Конституції авторства Кучми, у квітні 2003 року, Ющенко виступив з промовою, у якій чітко розписав, чому він – проти саме такої конституційної реформи. І перший його аргумент полягав у тому, що політичну реформу не має права ініціювати влада, яка має рейтинг у 8% і якій залишається вісімнадцять місяців до кінця повноважень...Безумно, це є питанням, по якому б’ють, і б’ють справедливо. Сьогодні Ющенкові досить важко говорити тими гаслами, які він розбивав ще шість років тому. І в цьому є проблема.
Але в чому сутність пропозицій Віктора Ющенка? Президент, розуміючи ключовий на сьогоднішній день виклик дуалізму української влади, пропонує власний алгоритм вирішення цієї проблеми. І модель, запропонована Президентом, серйозно прибирає цей дуалізм влади.
Протягом останніх днів лише ледачий не критикував президентський проект Конституції, і я вважаю, що це неправильно. Я вважаю, що на базі цього проекту потрібна серйозна дискусія. У мене є серйозні зауваження до проекту Конституції, запропонованого Президентом, в тому числі і по ключових питаннях, але я як депутат, як суб’єкт законодавчої ініціативи, і як суб’єкт конституційного процесу, готовий дискутувати на базі цього проекту.
Як ви думаєте, чому Президент подав свій проект змін до Конституції лише на п’ятому році каденції?Річ у тому, що сьогодні стати лідером села, лідером району, області чи держави за дуже короткий термін часу можна: для цього є телевізор, Інтернет, гречка, врешті-решт, і таке інше. Але якщо ми говоримо про ефективного лідера, то він повинен мати серйозну команду з власними напрацюваннями, яка прийде до влади зі своїми програмами, з відповідями на всі актуальні виклики.
На сьогодні наша проблема полягає в тому, що жоден із кандидатів, які претендують на посаду Президента, не йде на вибори з такою позицією. Можна сказати, що ця проблема виникає тому, що незалежній України скоро лише вісімнадцять років буде, у нас немає політичної спадковості, немає політичних традицій, немає усталених команд. Партії, як фантоми, загораються і гаснуть. Команди, як фантоми, організовуються, потім роз’єднуються, розбиваються.
Власне, в тому числі і в цьому полягає проблема зменшення ступеня довіри людей до Президента. Якби Віктор Андрійович запропонував цей проект Конституції три роки тому, то зрозуміло, що довіра до нього з боку населення не впала б так, як це є сьогодні.
Чи підвищує подача Віктором Ющенком свого проекту Конституції його шанси у ході президентської кампанії? Чи він про грядущі вибори при цьому навіть не думав?Мені важко сказати, про що він думав. Але мені, як людині, яка займається політикою вже достатньо довгий час, здається, що будь-який хід, будь-яка робота збільшує шанси.
Так, Ющенко міг просто вийти на трибуну Верховної Ради, безбарвно виступити і розказати, що відбувається, хто винний, можливо, навіть сказати, що робити, але при цьому не зачепити стратегічних проблем. Але цим би він продемонстрував слабшу позицію, ніж внесенням навіть дискусійного варіанту Конституції. Тобто, безумовно, це, як і для будь-якого політика, сильний крок.
Чи стане конституційна дискусія однією з основних тем грядущої президентської кампанії? На жаль, дивлячись на основних гравців, які збираються балотуватися на посаду Президента, я бачу, що тем для серйозних дискусій ніхто не вносить. Як і недавно під час київської кампанії, всі розповідають, який вони красиві, розумні, сильні, класні, як вони вміють, знають і зроблять, а як вони збираються долати існуючі проблеми, що вони для цього зроблять – ніхто про це не говорить.
Тобто, на жаль, сьогодні концепцію кампанії всі будують на протиставленні. На конструктиві, на жаль, президентська кампанія будуватися не буде
І ми повертаємося, знову ж таки, до того, що проблеми на кшталт того, що проект Конституції подається Президентом лише на останньому році каденції, починаються з того, що основні кандидати в Президенти не підходять концептуально до вирішення питань, які стануть актуальними, коли будь-хто з них стане Президентом.
Якщо гра з перенесенням президентських виборів до парламенту почнеться, то Ющенкові вдасться її зламатиЯк ви думаєте, коли, зрештою, відбудуться вибори Президента України? Поки що мені здається, що вибори все-таки відбудуться 17 січня наступного року. І вони будуть всенародними.
Як би хто не хотів змінити Конституцію, припустімо, щоб обирати Президента в парламенті, для цього немає суспільного запиту. І я переконаний, що Ющенко, як і будь-який Президент на його місці, використав би це для того, щоб поламати гру по переносу обрання Президента у парламенті. Я впевнений, що якщо така гра почнеться, то Президентові вдасться її зламати.
Ви вважаєте внесення БЮТ і Партією регіонів свого проекту Конституції неминучим? Я думаю, так. Думаю, що в найближчий час ми це отримаємо.
І в такому разі Президент винесе свій проект Конституції на референдум?А чому б ні?
Як мінімум тому що це неконституційноТак, в принципі, це неконституційно. Адже ми розуміємо, що більшість людей в нашій країні виступає за те, щоб Президента обирав народ, щоб були прямі президентські вибори. Якщо ж дві політичні сили розіграють комбінацію для того, щоб перевести вибори Президента у парламент, то це питання можна буде винести на референдум. Зрештою, у нас в Конституції записано, що головним джерелом влади є український народ.
Але в Україні вже був один референдум, 16 квітня 2000 року...Так, але знову ж таки, питання полягає в тому, яким цей референдум буде. Одна справа – якщо таким, як у 2000 році, коли на нього зганяли всіх підряд і ніхто не розумів, за що він голосує.
Але ж може бути і зовсім інакше. Знаєте, це як два Майдани порівнювати: той, справжній, який був у 2004 році, і «біло-голубий» 2007 року. Якщо на першому Майдані у людей їхня віра була помітною на обличчях, в очах, то на другий людей привезли, ще й трошки грошей заплатили.
Так само можна й референдум провести. Коли люди робитимуть свій вибір усвідомлено, будуть готові відстоювати свій вибір, коли набереться критична маса людей, готових відстоювати свій вибір, то жодна Верховна Рада не зможе проігнорувати їхні настрої.
Але апелювання Президента до референдуму все одно виглядає не дуже законно. Законний шлях – це якби Ющенко переконав 151 депутата у тому, що запропоновані Блоком Юлії Тимошенко і Партією регіонів зміни повернуть ситуацію в Україні на гірше.Це достатньо важко зробити у нинішньому складі парламенту, майже неможливо. Але у Президента є право звернутися до народу.
Проте закон про референдум відводить всенародному волевиявленню фактично консультативну роль.Так. Але третій тур президентських виборів теж був не зовсім конституційним, це було більше політичним рішенням. Але це політичне рішення було ухвалене не в угоду якимось політичним силам, а в угоду настроям більшості українського суспільства! Це – дві різні речі!
А чи впевнений Президент, що у нього є той ресурс, щоб звернутися до народу і переконати його підтримати свою позицію? Чи він очікує, що народ піде за ним виключно через те, що він хоче сам обирати собі Президента?Я не знаю, в чому переконаний Президент і на що він розраховує, але я переконаний, що цей суспільний запит уже є. Йому не потрібно людей переконувати, люди самі в цьому переконані, і його місія буде полягати лише в тому, щоб дозволити людям у конституційний спосіб висловити своє відношення до таких засадничих речей як форма державного устрою. Тому що якщо Партія регіонів і БЮТ здійснять свої плани, то вони фактично змінять конституційний устрій держави.
А якщо Партія регіонів і БЮТ проігнорують результати цього референдуму, то чи припускаєте ви повторення подій 2004 року? Чи може дійти до ще одного Майдану?Я не вірю в Майдани. Для того, щоб такий народний рух, таке просвітління ще раз наступило, я думаю, що треба, щоб ще не одне десятиліття пройшло.
Але зараз ви говорите фактично тими самими словами: про суспільний запит, про рух людей проти того, що у них забирають право обирати Президента, без їхньої згоди міняють конституційний устрій держави...Але ж ви чуєте, що я сказав: у конституційний спосіб! А конституційний спосіб – це референдум. Сьогодні хочеш - не хочеш, але політики не можуть не дослухатись до настроїв 70-80 відсотків людей. Бо вони залежні! Бо вибори все одно будуть!
Ну, і будуть: наступні чергові парламентські вибори заплановані на 2012 рік. А до того часу...Не думаю, що наступні вибори відбудуться у 2012 році. Ті, хто зараз кажуть, вони вже списали з рахунку Президента, глибоко помиляються. У Президента є достатньо багато конституційних повноважень для того, щоб поламати гру тим, хто думає, що вже тримає в руках жар-птицю. Якби вони могли цю жар-птицю втримати в руках, то вже давно б її засмажили.
У лавах «Нашої України» не було модераторів об’єднання з «Єдиним центром»Давайте тоді поговоримо про «Нашу Україну». Мені не хочеться говорити про «Нашу Україну». Після того, як я вийшов з її складу, я дав собі слово, що про партію поганого говорити не буду. А говорити щось дуже хороше... Немає чого.
Тоді просто оцініть ситуацію в партії. Днями своє засідання провела президія політради партії засідала за участю Президента, Романа Безсмертного призначено виконуючим обов’язки голови виконкому НСНУ. Оцініть наслідки цих кроків для партії. Чи можуть ці кроки вивести «Нашу Україну» з передреанімаційного стану? Я можу сказати єдине: я завжди був переконаний, що партію має очолювати Президент Віктор Ющенко. Що Президент має стати на чолі партії для того, аби об’єднати всі національно-демократичні сили в одну партію правоцентристського спрямування, яка буде сповідувати ліберальну ідеологію в галузі економіки, боротися за побудову громадянського суспільства, і за національно-демократичний розвиток країни. Це, до речі, ті постулати, на яких побудована партія «Українська платформа», лідером якої я є.
Якраз під Ющенка, під таку філософію в 2005 році, у 2006-му, і навіть ще в 2007 році можна було створити єдину партію. Але все потрібно робити вчасно. Сьогодні очолення Віктором Ющенком партії призведе тільки до його послаблення.
Тому що Рух сьогодні дрейфує у бік БЮТ, неугодних звідти вичистили, УНП займає серединну позицію, «Вперед, Україно!» стало фактично на бік БЮТ... Об’єднувати вже, власне, немає чого. Все треба робити вчасно.
Чи можна у зв’язку з призначенням Верховною Радою дати президентських виборів вважати плани Банкової розпустити парламент до початку президентської кампанії зірваними? Не факт, що вони зірвані, тому що є ще Конституційний суд, який має на цьому тижні дати роз’яснення з приводу легітимності нинішньої коаліції. Якщо Конституційний суд вирішить, що коаліції немає, то Президент має право оголосити дострокові вибори до Верховної Ради.
Чи може Президент відновити дію свого призупиненого указу про розпуск парламенту від 7 жовтня минулого року? Ні, не може, тому що станом на сьогодні парламентська більшість де-юре все-таки є.
Чи можна пов’язувати призначення Романа Безсмертного на посаду виконуючого обов’язки голови виконкому «Нашої України» з тим, що Банкова «підгрібає» наявні у свому розпорядженні ресурси у передчутті виборів?Ми вже говорили, що виконавці добираються під конкретне завдання. Безумовно, Роман Безсмертний є сильним гравцем, і він якоюсь мірою посилить структуру «Нашої України». Наскільки йому це вдасться, – це вже інше питання.
Відомо, що лідери «Нашої України» на місцях виступають проти об’єднання з «Єдиним центром». Якщо дострокові вибори Верховної Ради все-таки будуть призначені, то як Банкова піде у кампанію: єдиним виборчим блоком чи двома колонами: окремо «Єдиний центр», окремо «Наша Україна»? Як мені здається, вони мали б йти єдиною колоною – Блоком Ющенка. А хто до цього блоку увійшов би…
Я розумію так, що якби було розписано, яке місце кому надане в списку, то багато хто з тих, хто сьогодні заявляє про принципову неможливість об’єднання з «ЄЦ», мовчали б цього приводу. Просто серйозно над цим потрібно працювати усім.
Річ у тому, що серйозних реалізаторів ідеї об’єднання з тим же «Єдиним центром», ключових гравців, які б працювали би на це об’єднання, модераторів цього процесу у лавах «Нашої України» не було. Зі сторони Банкової модератори були серйозні, а з боку «Нашої України» їх не було зовсім. Можливо, саме з цієї точки зору варто розглядати призначення Романа Безсмертного.
Але, у будь-якому разі, якби дочасні вибори були, то, на моє глибоке переконання, був би сформований Блок Ющенка.
Під яку коаліцію він би будувався? Очевидно, у якості партнера розглядалась би Партія регіонів?Я думаю, якщо дострокові парламентські вибори таки відбудуться, то жодна політична сила не буде говорити про те, з ким конкретно вони робитимуть коаліцію у наступному парламенті.
Тобто гасел на кшталт «Ми підемо в демократичну коаліцію, і в жодну іншу», вже не буде? Я переконаний, що з подібними гаслами не буде йти ані Партія регіонів, ані БЮТ, ані Блок Ющенка. Жодна політична сила не буде заздалегідь обмежувати себе щодо переговорного процесу по створенню коаліції.
І, знову ж таки, чому це можливо? Тому що ідеологічних партій в Україні немає. Якби вони були, то вони формували б коаліцію з огляду на спільні позиції по ідеології, по зовнішньому вектору розвитку, по внутрішньому вектору розвитку держави, і вони б об’єднувалися на цій базі. А якщо таких ідеологічних переконань немає…
Власне, тому я переконаний, що якби сьогодні були дострокові вибори, то жодна політична сила не обмежувала б себе у майбутніх коаліційних домовленостях. Взаємна критика буде, але критика досить лояльна. Шляхів для відступу собі ніхто відрізати не буде.
за матеріалами
Главред
