Роман Ткаченко та Петро Корнєєв – дружба загартована боями

Їм, можна сказати, пощастило – вижити у горнилі перших найжорстокіших місяців війни на сході України.

Сьогодні вони можуть радіти життю, будувати плани на майбутнє тішитися простими радощами буденності, не можуть лише одного – не згадувати ті пекельні часи та бойових побратимів, яких тоді не встигли врятувати, бо самі стояли на межі життя і смерті…

У червні – серпні 2014-го старшина Роман Ткаченко виконував завдання з посилення охорони державного кордону у складі тактичного угрупування «Кордон» на ділянці Східного регіонального управління. Під час обстрілів розташування тактичного угрупування біля Олексіївського, біля пункту пропуску Успенко та сумнозвісного села Зеленопілля Роман Ткаченко не шкодуючи свого життя евакуйовував поранених військовослужбовців та надавав їм кваліфіковану медичну допомогу.

Завдяки його особистій мужності та самовідданості вдалося зберегти життя багатьом військовослужбовцям не тільки Державної прикордонної служби, а й бійцям інших військових формувань, які на той час брали участь в АТО.

Врятував Роман і Петра Корнєєва…

Старший прапорщик Петро Корнєєв у 2014 році був начальником навчальної групи відділу підготовки Навчального центру.

«Шість років тому, – згадує Петро, – в ніч з п’ятого на шосте серпня, колона прикордонників вирушила з населеного пункту Зеленопілля. Це вже зараз можу сказати, що марш тривав два дні, тоді це були пекельні і довгі хвилини і години… і лише сьомого серпня ввечері колона прибула до Бердянська. Але для мене марш закінчився раніше, шостого серпня під час артилерійського обстрілу я отримав травму і вже не міг самостійно пересуватися.

Психологічний шок та страшний біль – лише пізніше я згадав хто перший подав мені руку, це був на той час ще курсант Ігор Войденко. Після обстрілу він дотяг мене до Камаза, а за декілька кілометрів мене перенесли в санітарку, де я потрапив до рук Романа Ткаченка та Андрія Шепетя, хлопці надали мені першу медичну допомогу і, напевне, все зробили правильно, адже потім мені довелося змінити ще шість машин та два гелікоптери, поки мене доставили до лікарні. У ті страшні дні загинуло багато бійців, а ще більше військових отримали травми та поранення різних ступенів тяжкості, війна нікого не шкодує! Пізніше я дізнався, що «дістало» й мого рятівника Романа Ткаченка…»

07 серпня 2014 року, під час руху, колона прикордонників зазнала чергового, вже невідомо якого за рахунком, обстрілу з реактивних установок залпового вогню «Град» та озброєного нападу. Прикордонники прийняли бій та в ході відбиття озброєного нападу тяжкого поранення зазнав той самий рятівник багатьох бійців старшина Роман Ткаченко.

Волею долі та молитвами рідних і друзів Роман відновився після поранення і сьогодні з гордістю носить офіцерське звання старший лейтенант та займається викладацькою діяльністю. Нещодавно він навчав курсантів, які прибувають до Головного центру підготовки особового складу, тактичній медицині, а сьогодні вже обіймає посаду викладача загальної тактики.

Роман передає безцінний бойовий досвід тим, хто завтра може стати на захист Батьківщини. Його бойовий побратим Петро Корнєєв теж у строю. Нині старшина комендантського відділення Головного центру підготовки особового складу ім. генерал-майора Ігоря Момота, активно організовує службу та забезпечує життєдіяльність навчального закладу.

У долі немає випадковостей, тож прикордонники переконані – всі разом вони – сила!