Тетяна Пашкевич: Я - закохана у творчість Ліни Костенко

19 березня відома українська письменниця, символ сучасної української літератури - Ліна Василівна Костенко відсвяткувала 83-у річницю свого народження.

«А й правда, крилатим ґрунту не треба» - відразу згадується уривок з віршу «Крила». Цей вірш мені чимось характеризує поетесу - піднесену, натхнену, упевнену, незалежну. Їй не потрібно пристосовуватися до сьогодення - «землі немає, то буде небо». Вона талановита, нескорена, горда, чиста, непідкупна.
Для мене Ліна Костенко - взірець, приклад, як її ще називають - «Королева української поезії». Її твори змушують задуматись, а філігранне художнє слово пронизує струмом тіло, розум й душу. Віршами поетеси я ще захоплювалася зі шкільної парти. У мене був записничок, куди я записувала вірші, які сподобалися, розмальовувала сторінки олівцями і деякі з ним вчила на пам’ять. Її творчість мене надихнула у майбутньому другий навчальний заклад обрати за напрямком філології та журналістики й отримати кваліфікацію магістра.

Про неї, як особистість, про її творчість можна розмовляти годинами. Вона є кумиром багатьох, її читають, її цитують, і нарешті, нею гордо пишається весь український народ.

Ліна Костенко була однією з перших і найбільш примітних в плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 1950-1960-х років. Вона почала писати у 14 років, друкуватися з 16. Поетеса до цих пір вражає своєю майстерністю. У свої 80 вона вперше написала роман у прозі «Записки українського самашедшого», який встановив український рекорд - з тиражем у 10 тисяч бестселер був розкуплений за півмісяця.

На своєму творчому шляху поетесі довелося пережити шістнадцятилітнє мовчання, оскільки тодішня влада забороняла друкувати твори поетеси, яка виражала свою позицію прямо й відкрито: «І не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю». З чистою душею, вона нічого не боялася, адже в неї були КРИЛА.

Ліна Костенко - втілення української душі: незалежна ні від кого і ні від чого... Поетесі вдалося не зламатися, не зневіритися, а шліфувати своє поетичне слово. Її поверненням стала книжка поезій «Над берегами вічної ріки», а потім з’явилася й «Маруся Чурай». За цей історичний роман у віршах та збірку поезій «Неповторність» письменниці було присуджено Державну премію України імені Т.Г. Шевченка.

Твори Ліни Костенко перекладені на 9 мов світу. Вона була нагороджена Відзнакою Президента України і Орденом князя Ярослава Мудрого, але публічно відмовилася від звання Героя України: «Політичної біжутерії не ношу».

Нині Ліна Костенко почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» і, звичайно ж, Митець, який «малює птиць срібним олівцем на лляному полотні»: «Я дерево, я сніг, я все, що я люблю», «Поезія – рідна сестра моя. А правда людська – наша мати».

Мене вражає чистота, яка присутня у її творчості, моральність, патріотизм. Своїми творами Ліна Костенко пропікає байдужу свідомість, стукає до розуму, пробуджує людську гідність та людяність.

Сьогодні її слова, цитати з віршів, як поради: «Здушили сльози – не виходь на люди. Болить душа – не виявляй на вид», «Віддай людині крихітку себе. За це душа поповнюється світлом», «Не бий на сполох в невідлитий дзвін». Її «поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».
Окремою для мене є любовна лірика. З її слів можна вибрати чимало корисних афоризмів, якими й сама іноді користуюся чи бачу: «Життя може закінчитися. Любов - ніколи. Тільки за цією формулою й необхідно жити», «…Я чую дощ… Він тихо плаче правду, що я когось далекого люблю», «Самотнім добре – жодної розлуки», «Скільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня»…

І я закохана у творчість Ліни Костенко. Нехай Бог їй дасть довгих років життя, міцного здоров’я, великого терпіння, адже не проста ця ноша українського демократичного поета! З Днем народження!