Зараз має «говорити» лише зброя, головна «зброя» українців – патріотизм!

Чого тільки не зустрінеш сьогодні в інтернеті, не прочитаєш у пресі та не почуєш з каналів мовлення на тему окупації України Росією... Заголовки та анонси просто вбивають: «Очікується військовий напад на всіх кордонах…», «Цей день для України визначальний», «Війна неминуча…» і тому подібне. Наганяють страх репости – страшилки в соцмережах, підвищує градус боязні в громадянському середовищі і «народне радіо». Невже всі забули про те, що найбільший ворог людини і суспільства – паніка? Як же хочеться голосно – преголосно наказним тоном заволати: «Замовкніть усі!». Зараз має «говорити» лише зброя, головна «зброя» українців – патріотизм! І завдяки цій зброї ми переможемо будь – якого ворога. Ніяким політтехнологам, ідеологам і експертам не спадало на думку, що за кілька тижнів українське суспільство настільки пройме дух патріотизму, що за такий короткий період всі ми разом (громадяни, а не влада!) відновимо майже вщент зруйнований фундамент Збройних Сил нашої держави, а в армію, від якої ще років кілька назад відкуплялись, будуть проситись навіть 60 – 70 річні чоловіки. Хто б міг подумати, що колишня братня держава своїми діями у сотень тисяч цивільних українських чоловіків водночас пробудить первісний природний інстинкт - захищати свою територію. І яке щастя, що це сталось, інакше – у нас не було б ні армії, ні держави.



Днями побували у місцях розташування військових частин Збройних Сил України, які несуть службу на півдні нашої держави. Відвезли їм провізію, канцтовари, оснащення для забезпечення роботи комп’ютерів. Там служать наші земляки з Житомирщини. Тепер маємо уявлення і про умови служби, і про побут наших оборонців. Щодо розташування в польових умовах, а це тисячі людей, які мають не лише виконувати команди, а й відпочивати, харчуватися, займатись особистою гігієною, за потреби – лікуватись, мати доступ до інформації. Так от - все це забезпечено, і зроблено дуже оперативно, а інфраструктура поліпшується з дня на день. Значною мірою в цьому допомогли й допомагають громади і представники влади та всі небайдужі люди з усієї України. На території дислокації навіть є місце для сповідування релігійних поглядів – оснащено капличку. А тому, військові не лише служать Україні, а й молять Бога. Про що? За їхніми словами, про здоров’я рідних і близьких, а ще про те, щоб врозумив владу російської держави та послав прозріння народу, який підтримує агресора в його намірах і діях.

Ініціатором нашої чергової гуманітарної експедиції (перша була 5 березня до Криму)був відомий політик, народний депутат Верховної Ради України двох скликань, голова Житомирської обласної організації Народної Партії Микола Рудченко. Спільно з депутатами фракції народників в Житомирській обласній раді Володимиром Дідківським, Володимиром Ткачуком, Анатолієм Левицьким, небайдужими людьми такими, як Сергій Вареник, Петро Рудь, керівництво фабрики «Житомирські ласощі» вирішили підтримати продуктами харчування українських військових. Загрузили вантажівку крупами, овочами, цукром, маслом, салом, тушонкою…

Ось аргументи Рудченка стосовно мети поїздки та враження від побаченого:

- Як можна залишатись осторонь подій, які відбуваються в нашій державі в цілому, а тим більше тих, які відбуваються в регіонах України, де виникла загроза повторення кримського сценарію? Ми були в числі перших, хто побував з гуманітарною допомогою в Криму, а саме - в заблокованій частині в Перевальному. Наразились на небезпеку для життя на російському блок – посту під Армянськом. Але Бог милував, вантаж відвезли і повернулись живими.

Відчуваємо потребу й надалі допомагати армії. І не лише грошима, а й особисто підтримати дух солдатів і офіцерів. Цього разу наш шлях проліг на південь України на територію оборони, де зараз наші земляки. Але, скажу, відверто, мабуть військові більше підняли наш дух, ніж навпаки (сміється). Я гордий і вражений тим, що побачив і відчув,спілкуючись з військовими. Ситуація докорінно змінилась у порівнянні з тим, що було ще кілька тижнів назад. Народ і армія – єдині. Твердість духу, впевненість, чіткість і злагодженість дій командування і підлеглих – ось що я побачив. І я спокійний за нашу безпеку – нас є кому захищати, і є чим захищати,» - констатував політик.



Призваний із запасу Микола Бойко - байкер. «Я взагалі-аполітичний, і не люблю, коли мною командують, але зараз свої« хочу - не хочу »треба залишити в стороні. Свого часу я служив строкову службу. Але тоді, кажучи про службу, діяв принцип «так потрібно», а зараз - «потрібно обов'язково».

Підполковник Василь Романчук, який родом з Малинщини, підкреслив, що в армії основний фактор – людський, а зброя – це другорядне. За його словами, все необхідне для виконання поставлених завдань, у них є. «Це наша земля, тут наші родини, друзі, і ми будемо їх захищати, як слід», - висловився офіцер.

Старший лейтенант медслужби Анна Музика з с. Дідовичі, Новоград – Волинського району Житомирщини, запевнила, що жінки – військові не мають страху перед ворогом. Не зважаючи на те, що служба проходить у польових умовах, зроблено все необхідне для якісного надання медичної допомоги.

Віктор Вигівський з Житомира після 26 років служби в армії вже встиг попрацювати на цивільній посаді на хлібзаводі. А коли почались відповідні події, чоловік повернувся на службу. «Присягу давав - потрібно виконувати. Важко усвідомлювати нинішню військову філософію – боронити землю від вторгнення ще нещодавно братньої держави, адже багато років служив разом з тими, хто зараз став ворогом», зізнається чоловік. Віктор вірить у те, що переговори будуть успішними, і стріляти «брату в брата» не доведеться.

Спілкуючись з військовими, ми переконались, що кожен з них не просто солдат чи офіцер. Це справжні чоловіки, бойовий дух яких стократний найновішим озброєнням ворожої армії.





































Алла Яковенко. Фото Володимира Вовкогона