БАРАНІВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ
28.06.1985 — 31.08.2026 рр.
Олександр народився 28 червня 1985 року в м.Житомирі.
З дитинства був світлою, доброю та життєрадісною людиною, допитливим, відкритим до світу, щирим у спілкуванні та небайдужим до людей. Він любив життя і вмів радіти простим речам.
У 2000 році Олександр закінчив Житомирську міську гуманітарну гімназію №23, нині — ліцей №23. Ще зі шкільних років важливе місце в його житті посідав футбол. Він грав за свою команду, а одного разу навіть представляв Житомир на дитячому футбольному турнірі у Швеції. Так ще зовсім юним він відкривав для себе великий світ.
Та скільки б доріг не було попереду, де б не доводилося працювати чи жити, Олександр завжди турбувався про своїх рідних.
За життя він опанував чимало професій. Навчався на кухаря у Житомирському комерційному технікумі, працював будівельником, зварювальником, займався ремонтом військової техніки. Працював у Польщі, пізнавав інші країни, зустрічав різних людей. Та попри всі життєві дороги, завжди повертався в Україну. Бо саме Україну він називав найкращою.
Олександра цінували за щирість, доброту, відкритість і готовність допомогти. Він умів бути справжнім другом — без зайвих слів, без піару, по-людськи.
Олександр був люблячим і турботливим сином, завжди піклувався про батьків.
Найважливішою людиною в його житті була донька — Олександра, названа на честь батька.
Для доньки він був не просто татом — він був людиною, яка завжди поруч, на яку можна спертися і яка любить безумовно.
Олександр дуже любив доньку, пишався нею та будував великі плани на майбутнє. Хотів бачити, як вона росте, бути поруч у найважливіші моменти її життя, подарувати їй усе найкраще, що міг. Та війна безжально обірвала всі ці плани.
Із початком повномасштабного вторгнення рф Олександр працював у Києві, де ремонтував танки та іншу військову техніку. Він уже робив свою справу для оборони держави. Та настав момент, коли цього йому стало замало.
Олександр вирішив добровільно стати на захист України.
Молодший сержант Олександр Баранівський служив на посаді заступника командира бойової машини — навідника-оператора 2-го механізованого відділення 3-го механізованого взводу 3-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону.
Виконував бойові завдання на Донецькому напрямку, зокрема в районі Дружківки Краматорського району Донецької області.
Він не йшов на війну заради слави.
31 серпня 2026 року Олександр Баранівський загинув під час виконання бойового завдання, захищаючи Україну.
У скорботі рідні та близькі, друзі, побратими, усі, хто знав і любив Олександра.
Світла пам’ять Захиснику України. Вічна слава Герою!
