За крок до виборів: гонитва за бурштиновими мільйонами на Житомирщині набрала нових обертів

Здавалось, зовсім недавно Президент, притиснутий до стіни кричущими фактами зі ЗМІ про беззаконня, свавілля, кримінальні розбірки, які царюють у бурштинових районах Житомирщини, Волині, Рівненщини, мало не клявся, що покладе цьому край. Робив це, як добре вміє, - емоційно, схвильовано і майже переконливо. Та й хіба тільки Президент? Ще кілька місяців тому про боротьбу з бурштиновою мафією не говорив тільки лінивий. Озброєні люди, військова техніка, пропускний режим, спеціальне промислове обладнання для відмивання каменю, цілі наметові містечка на фоні жахливих краєвидів з винищеними гектарами лісу і сплюндрованою копальнями землею. А ще з покаліченими душею і тілом місцевими жителями, які готові з лопатами йти на тих, хто перешкоджатиме їм копати, бо з того, що накопають, хазяйська рука виділяє їм на хліб, щоб не вмерли з голоду і копали далі.

Ці кадри обійшли усі ЗМІ, викликавши справжній шок у українців, для яких до цих пір янтар був символом сонця, а не крові. Влада не могла не зреагувати і вона зреагувала – у своєму звичному форматі. Говорили державні мужі пафосно і голосно, лякали суворо і безжалісно, призначали крайніх, навіть не намагаючись бути оригінальними. Після їх промов почали говорити місцеві керманичі, і навіть на копальні кілька разів з’їздили для переконливості. Тільки всі ці промови і обіцянки ні в які конкретні справи на виливались, тому що насправді й не мали такої мети.

Врешті замість того, щоб зробити хоч щось для вирішення проблеми незаконного видобутку бурштину, влада зробила все, щоб ця проблема перейшла на вищий рівень - і по небезпеці, і по обсягах видобутку, і по тому рівні злоби і агресії, який накрив янтарні регіони Житомирщині.

«Так, після того, як влада на вищому державному рівні визнала проблему незаконного видобутку бурштину, ситуація, наприклад, у Олевському районі, який добре знаю, бо працював там головою райдержадміністрації, змінилась, - розповідає депутат обласної ради Андрій Дяченко. – Сьогодні там працює вже як мінімум 15 водяних мотопомп для вимивання каменю, плата за кожну із яких складає біля 600 дол. США. У місцеву лікарню знову почали масово поступати місцеві «старателі» - з численними переломами та травмами, які отримують на копальнях. А до самих копалень потік автомобілів такий, що в’їхати на трасу неможливо. І що цікаво, по часу активізація дій на кривавому янтарному фронті співпала з призначенням нового начальника міліції Олевського району (цілого полковника). Ця подія наче нове життя вдихнула в бурштинові копальні. Уявіть собі, наскільки жага до мільйонних прибутків була сильною, що навіть виборів чекати не стали. І при цьому ще хтось буде сумніватися, хто кришує бурштиновий бізнес і кому невигідна його легалізація?».

Те, що сьогодні відбувається в Олевському та і в інших районах, де добувають бурштин, в черговий раз переконує: нинішня влада знущається над людьми і нічого крім власного збагачення її не цікавить. Усі пропозиції представників територіальних громад створити спеціальну Біржу чи іншу легальну установу, яка б скуповувала камінь дорожче за перекупників, яка давала б державі, місцевому бюджету додаткові фінансові надходження, зависають у повітрі. А це все кошти, які можна спрямувати на школи, дитячі садочки, дороги, на відтворення (рекультивацію) понівечених земель, де через 30 років ми можемо мати ліс і збирати гриби і ягоду. Не чують і не хочуть чути ні народні депутати, ні міністри, ні голова ОДА, ні голова РДА, бо самі, напевно, мають прибуток з того кривавого промислу. Не даючи законних підстав для видобутку бурштину, можновладці заробляють кошти і набивають собі кармани за рахунок тих людей, які працюють там, щодня ризикуючи своїм здоров’ям і життям. А те, що знищуються величезні території лісу, поля і пасовища, розбиваються дороги, порушується екологічний баланс, наноситься величезні збитки місцевій інфраструктурі, - то все для шахраїв при державних посадах, - пусте. Навіть сьогодні, напередодні виборів, вони не соромляться робити свої чорні справи, і те, що на цій землі живуть люди, яким не байдужа її доля, їх зовсім не хвилює. А що буде завтра, якщо, не дай Бог, люди дозволять їм закріпитися у владі? – ставить риторичне питання Андрій Дяченко.