Сергій Рижук в інтерв’ю газеті «Народна армія»: Потрібно чітко розуміти, що армія - це гордість нашої держави

Якщо сьогодні розповідати про регіони України, то всі вони дійсно створюють єдиний моноліт держави, яка понад двадцять років тому здобула свою незалежність. Водночас кожний з них має й свої особливості, що сприяли створенню певного колориту, який важко не помітити мешканцям інших країв. Житомирська область у цьому контексті, звісно, не виняток.

І хоча на півночі вона розкинулася в зоні Полісся, а на півдні — у межах лісостепу, здебільшого вважається поліським краєм. Зі своєю багатою історією і цікавими легендами. Та й відомими людьми, які народилися на теренах Житомирщини, пишається не лише цей край, а й уся країна. Це й українська письменниця та культурний діяч Леся Українка, письменник Володимир Короленко, «батько» радянської космонавтики Сергій Корольов, піаніст Святослав Ріхтер, композитор і диригент Борис Лятошинський, архітектор Петро Римар та багато інших.
Їхні постаті вписані в історію не лише цього краю, а й близького та далекого зарубіжжя. Тож сьогодні Житомирщина не тільки пишається своїми відомими уродженцями, а й намагається бути одним з найрозвиненіших регіонів нашої держави. З цього й розпочалася наша бесіда з головою Житомирської обласної державної адміністрації Сергієм РИЖУКОМ.

— Сергію Миколайовичу, як відомо, область, яку Ви очолюєте, торік стала лідером в Україні за темпами розвитку промисловості. За рахунок чого вдалося досягти таких показників на Житомирщині, яка ще не так давно вважалася, так би мовити, депресивною територією?
— Насамперед це стало можливим завдяки чітким планам розвитку області, а також людям, які трудяться на території Житомирщини. Причому, наші плани ми не лише виконуємо, а й суттєво перевиконуємо. Так, за останній рік валовий регіональний продукт (комплексний інтегральний показник. — Авт.) нам вдалося майже подвоїти — від 11 до 19,5 млрд гривень. І ми продовжуємо розвиватися. З цього приводу жодним чином не хочу хвалити керівництво області. Нам просто вдалося організувати людей на творчу і наполегливу працю. До речі, торік показники діяльності промислових підприємств області зросли на 22 відсотки. До цього слід додати, що назустріч нам пішли і місцеві представники різноманітних бізнес-структур. Я постійно зустрічаюся з ними, а найважливіше те, що ми відразу ухвалюємо конкретні рішення.

— Мабуть, успіхам краю посприяла й успішна інноваційна політика?
— Безумовно. Тим більше, що за два останні роки темпи інноваційної діяльності значно зросли. А якщо конкретніше, то в 1,7 раза. Тільки внутрішніх інвестицій ми освоїли в обсязі 2 млрд 400 млн гривень. Ось вам і одна із відповідей на запитання, як область досягла таких темпів розвитку економіки. Все, як кажуть, взаємопов’язане: якщо розвивається виробництво, то й споживчий кошик наших громадян наповнюється.

— Якщо продовжити розмову про сьогоднішні успіхи Житомирщини, то, як на мене, передусім мову треба вести про розвиток сільськогосподарської сфери, якою завжди славився ваш край?
— Повністю з вами згоден. Водночас хотів би наголосити, що, хоча наш край і кліматично благодатний, проте поліські ґрунти не дають таких врожаїв, як, наприклад, чорноземи. Але ми маємо стабільні врожаї. Знаєте, краще мати по 3–3,5 тонни зерна з гектара щороку, ніж по 5 тонн два роки, а потім через засуху практично нічого, як це буває в південних регіонах України.
Хочу також зазначити, що за останні два роки ми приростили 11,5 відсотка валового продукту сільського господарства. Вперше за історію Житомирщини (область, до речі, 22 вересня святкуватиме 75-річчя від дня свого створення — Авт.) торік тут зібрали 1,5 млн тонн зерна. Таких показників на території нашого краю не було навіть за радянських часів. Окрім того, виростили 1 млн 300 тис. тонн картоплі, близько 700 тис. тонн цукрових буряків. Впровадили суперсучасні технології й у вирощення моркви. Не можу не наголосити й на тому, що ми за останні два роки в 10 разів збільшили обласний бюджет щодо розвитку тваринництва. Сьогодні Житомирщина, до речі, посідає перше місце в державі за показниками виробництва молока на душу населення.
Словом, з обсягами кількості продукції, як кажуть, ми вже впоралися. Відтак сьогодні працюємо над підвищенням її якості. Адже остання — це, насамперед, здоров’я наших людей.

— Водночас, як я розумію, Житомирщина може тішитися здобутками не лише на сільськогосподарських ланах?
— Так. Ми можемо сьогодні пишатися навіть розвитком металургії на теренах нашого краю. Ми зуміли підвести на ноги бердичівський завод «Прогрес». Дуже потужно розвивається нині в області індустрія будівельних матеріалів. Для цього наш край має всі можливості: від піску до природного каменю різних, образно кажучи, калібрів та якості. Загалом кам’яновидобувна галузь у нашій області розвинена досить потужно. Так, за два останні роки нам вдалося збільшити в п’ять разів виробництво щебеню.
Як кажуть, не на останньому місці знаходяться й легка та харчова промисловості. Цукерки «Житомирських ласощів» та шкарпетки нашої панчішної фабрики добре знають навіть за межами України. Скажу вам більше, я такий губернатор, що ні з ким не загравав, і не збираюся цього робити. Я завжди казав і буду казати: беріться всі за розум і давайте будувати власне життя. Саме завдяки цьому ми змогли організувати роботу понад півтори сотні підприємств, передусім торговельних комплексів, харчової промисловості тощо.

— Від економічного розвитку краю прямо пропорційно має залежати й вирішення чималих соціальних проблем жителів Житомирщини. Що можете сказати з цього приводу?
— Сьогодні це дійсно актуальне питання. Тим більше в світлі оголошених Президентом України Віктором Януковичем нових соціальних ініціатив. І коли мене запитують, а де ви знайдете гроші під їх реалізацію, я відповідаю: «Ми гроші не шукаємо, ми їх заробляємо. Як кажуть у нас на Житомирщині, шукають тільки копійку під лавкою». У нас практично всі підприємства регіону не тільки виконують бюджет, а й перевиконують його. Тому маємо можливість кожної сесії облради додатково перерозподіляти на вирішення соціальних проблем 20–30 млн гривень.
При цьому левова частка цих коштів йде на вирішення питань охорони здоров’я населення. Адже, на жаль, у наших людей воно дуже зіпсоване. З 1 млн 273 тис. населення області 299 тис. становлять постраждалі від аварії на Чорнобильській АЕС. Сьогодні ми будуємо десятки лікарень. Зокрема в Брусилові, де головним чином лікуються чорнобильці. Нещодавно завершили створення інфекційного відділення дитячої лікарні в обласному центрі. Тривають реконструкції медичних закладів ще в п’яти районах.
Загалом перед нами наразі стоїть найголовніше завдання — створення профілактичної лікувальної бази. Так, у червні на базі «Центру матері й дитини» плануємо відкрити найсучасніший перинатальний центр. У вересні — кардіохірургічний, на завершення робіт в якому сесія облради виділила 3 млн гривень. До речі, за рік там ми змогли врятувати від інфарктів 60 осіб. З остаточним введенням в експлуатацію закладу ми зможемо попереджувати цю хворобу в значно більшої кількості людей.

— Але, окрім цього, існують й інші питання соціального напрямку?
— Насамперед звертаємо увагу на питання розвитку культури та спорту. З цього приводу не можу не відзначити голову облради Йосипа Запаловського, який робить дуже багато для того, аби залучити депутатський корпус до вирішення конкретних справ у цих напрямах.
Приділяємо чимало уваги й кредитуванню житла. За останні два роки ми побудували його близько 2 тис. кв. м. На жаль, половина його поки що залишається невикористаною. Адже в людей не вистачає коштів, аби придбати ці квартири. Але, сподіваюся, що з часом соціальна ситуація зміниться на краще. До того ж, ми плануємо давати кредити людям, які працюють, на довгостроковий термін.

— Сергію Миколайовичу, Житомирська область здавна вважалася краєм, де дислокувалося чимало військових з’єднань і частин. А гарнізони, окрім обласного центру, в Овручі, Бердичеві, Новоград-Волинському тощо знали, мабуть, не тільки на теренах Радянського Союзу. Тож не можу не торкнутися питання щодо взаємодії керівництва області з командуванням військових формувань, які сьогодні дислокуються у вашому регіоні.
— Скажу вам як колишній старшина артбатареї (кінець 60-х років минулого століття — Авт.), на жаль, ставлення до армії в суспільстві змінилося не в кращий бік. Найгірше те, що цьому «сприяють» і деякі заангажовані певними політичними силами засоби масової інформації. І це дуже прикро. Хоча потрібно чітко розуміти, що армія — це гордість нашої держави, тож Збройні Сили потрібно постійно підтримувати. І, сподіваюся, що на Житомирщині люди в погонах це добре відчувають. Скажу вам відверто, що всі наші трудові колективи добре розуміють важливість шефства над військом. Адже не секрет, що фінансування Збройних Сил сьогодні з об’єктивних причин бажає бути кращим. Тому жоден з керівників того чи іншого підприємства ще не відмовив у допомозі командуванню частин, які до них зверталися.
Я особисто завжди намагаюся бути присутнім на всіх масштабних заходах — навчаннях, зборах, які проводяться на Житомирському полігоні. У нас склалися дуже тісні стосунки з командуванням 8-го армійського корпусу. Не можу не тішитися, коли ми разом з військовими організовуємо відзначення різноманітних свят.
Скажу більше: Житомирщина завжди була і, сподіваюся, залишиться своєрідною домівкою для офіцерів запасу та у відставці. Адже у нас створені сприятливі умови для життя людей, які віддали кращі роки свого життя служінню Батьківщині. Сьогодні в нашому регіоні мешкають 28 тисяч військових пенсіонерів. Ми й надалі піклуватимемося про їхній соціальний захист. Вважаю, що це наш святий обов’язок.


Візитка співрозмовника
РИЖУК Сергій Миколайович народився 20 січня 1950 року в смт Чуднів Житомирської області. Закінчив Житомирський сільськогосподарський інститут за спеціальністю «економіст-організатор». Трудову діяльність розпочав економістом колгоспу ім. Островського Чуднівського району. Тривалий час перебував на комсомольській та партійній роботах.
1991–1992 рр. — заступник начальника управління Міністерства сільського господарства України.
1992–1996 рр. — директор асоціації агропромислових формувань «Украгроформ».
1996–1997 рр. — помічник Президента України.
1997–2000 рр. — заступник Міністра агропромкомплексу України.
2001–2002 рр. — Держсекретар Міністерства аграрної політики України.
2002–2004 рр. — Міністр аграрної політики України.
2004–2005 рр. — голова Житомирської облдержадміністрації.
2006 — березень 2010 рр. — народний депутат України.
18 березня 2010 року Указом Президента України призначений головою Житомирської облдержадміністрації.
Доктор сільськогосподарських наук. Член-кореспондент Української академії аграрних наук.
Одружений. Має двох дітей та чотирьох онуків.

Розмову вів Володимир ВИРВА
«Народна армія», №87-88, 19 травня 2012 року