В Житомирі їде відомий журналіст і аналітик В’ячеслав Піховшек

«Наприклад, Юлія Володимирівна не в тюрмі…»

Працюючи ведучим авторської програми «Епіцентр», журналіст, і аналітик В’ячеслав Піховшек став відомішим за багатьох політиків. Словами Піховшека-спічрайтера говорив екс-президент Леонід Кучма. Після помаранчевих подій він вів ток-шоу «Іду на Ви», повертався в ефір із щоденним «Епіцентром», який виходив до червня 2009 року.
Не дивлячись на гарні стосунки з нинішньою владою, офіційно воліє бути поза державними посадами. «Мені великою мірою комфортніше працювати як журналіст, тому що я не зобов’язаний, не на зарплаті у певної команди», - сказав нам В’ячеслав Піховшек. Зараз він пише для газети «Известия», інтернет-видання «Лівий берег», англомовної газети «Kyiv Post». Ми зустрілися з ним напередодні приїзду до Житомира, який відбудеться на запрошення «Комітету виборців України» 19 травня.


- Яка, на вашу думку, основна проблема влади в Україні?
- Перша проблема – інфраструктурна. У системі, яка сформувалась вже після Леоніда Даниловича Кучми (при ньому вона була дещо іншою), я б назвав це «корупціємкістю» української політичної системи. У 70-80 роках система влади була номенклатурна: вищий орган влади, скажімо, Житомирський обком рекомендував для житомирського райкому будь-якого району керівника. Відповідно, Київ рекомендує «на Житомир». Інакше кажучи, номенклатура – вибір, призначення із самих себе. Виникає система, що нормальній людині, яка не хоче красти, прорватися в українській політичній системі практично неможливо, тому що система адаптує до себе, «інтегрує в себе», переробляє людей, які хотіли би щось робити. Я знаю студентів університету ім. Шевченка та Києво-Могилянської академії, які казали мені в приватних розмовах, що вони хочуть іти в політику для того, щоб красти, оскільки це єдина система в Україні, де можна заробити гроші. Я говорю насправді трішечки загострено, але така реальність. Багато людей із усіх політичних партій, несуть свою відповідальність за ці події. На жаль, ми не бачимо в Україні, щоб працювало громадянське суспільство. В Україні люди вважають, що «всі вони, тобто політики, однакові». Люди в тій же Німеччині чи Чехії, коли не бачать за кого голосувати - просто не голосують в такій ситуації. Не йдуть на вибори фізично. І ми бачимо по Західній Європі зменшення відсотку тих, хто голосує. Цьому є тільки два реальних пояснення: або людей все влаштовує, або людей не влаштовують ті люди, яких пропонують обирати.

- Як оцінюєте майбутнє наших колишніх політичних лідерів, зокрема Тимошенко, Луценка, екс-урядовців, які зараз під прицілом прокуратури? Який буде далі поворот подій?
- Це питання системи влади. Я і мої колеги багато говорили про епідемію грипу 2009 року. У 2010 році Тимошенко знову бере великі відсотки на місцевих виборах у Волинській і Рівненській обласних радах. Ми не слідчі, не прокурори, не говоримо, хто і за що має бути покараний, не визначаємо міру покарання. Але говоримо, що при них сталося таке: була фальсифікована епідемія грипу, була виведена велика сума грошей. А самої епідемії як такої не було. Та всі пам’ятають, як люди витягували останнє з кишень. Тепер ліки на складах перегниють, нікому вони не потрібні – прострочені. Але люди все одно за Тимошенко голосують. Не можна зупинити подібні кар’єри, якщо люди і далі продовжуватимуть за них голосувати. Якщо говорити про Юрія Віталійовича, тому що достатньо багато є питань. Наприклад, чому йому ставиться питання про зарплату водія в 40 тисяч гривень, а не про авіаперельоти товариством з обмеженою відповідальністю «Хорів», послугами якого він користувався. Я, наприклад, не знаю. Я запитував прямо у Рината Равільовича Кузьміна, з яким я знайомий, і не отримав відповіді, чому ви інкримінуєте Тимошенко безневинні зміни призначень грошей по Кіотському протоколу, а не вимивання грошей через епідемію грипу, що є більш резонанснішою темою. Я не нарікаю тут ні на кого, рано чи пізно ми отримаємо відповіді на це: домовилася вона, не домовилася вона, з ким домовилася.

- Як все ж закінчаться кримінальні справи?
- Я не знаю, чи є певні домовленості, підозри. Але це може бути не дуже точна оцінка. По Тимошенко Кузьмін, звичайно, не буде розкривати тактику своїх слідчих дій. Є така тактика слідчих дій, яку я знаю: викидати спочатку менш важливі епізоди, щоб швидко розібратися з ними, а потім пред’являти більш серйозні, типу епідемії грипу. Справа по епідемії грипу. Є розпорядження, прийняте на засіданні Кабінету Міністрів за підписом Тимошенко. Дика ситуація в світовій історії - епідемія грипу оголошена не головним лікарем України чи Всесвітньою організацією здоров’я, а розпорядженням Кабінету Міністрів. Якщо не буде розслідування цієї справи, то можна зробити певні висновки. Чим це має закінчитись? Згідно з інформацією, яку отримують журналісти, велика сума грошей була виведена прямими за кордон «платівками». Мова іде про 4 млрд. гривень приблизно. Це такі гроші, які в нашому світі неможливо перевести в готівку і сховати у мами в Дніпропетровську, у Жені на дачі. Я так розумію, що оперативники з нашої генпрокуратури знайдуть ці гроші? За мою журналістську кар’єру з 1995 року випадку, коли в Україну повертали гроші, виведені звідси, не було жодного. Побачимо, що тут буде, зрештою, має бути суд. Є група людей, яка говорить про те, що потрібен суд. Він повинен бути публічним, як у 2004 році, який закінчився Маріїнськими домовленостями. Я можу тут робити тільки свою роботу – оприлюднювати інформацію. Хотілося б, щоб був відкритий суд. Чи підуть на це, не знаю. Нам відомі результати відкритого аудиту фірми «Траут Качеріс» у лютому цього року, за яким було виявлено 27 випадків фактичного зловживання. Відповідно, не потрібно бути великим аналітиком, щоб зрозуміти, що, коли Янукович піде з влади, потрібно буде проводити його аудит? Але аудит не є судовим процесом. Думаю, чим більше справ буде доведено до суду, тим краще.

- Раніше ви позиціонувались як людина команди Кучми. До чиєї команди ви відносите себе зараз?
- В цілому, в багатьох речах я підтримую те, що робить Віктор Федорович Янукович та Партія регіонів також.

- Як ви розцінюєте відкриття кримінальної справи проти Кучми? Наскільки для Вас це було несподівано?
- Для мене особисто тут є кілька пунктів. По-перше, не бачу мотивів. Я знаю, що, фактично, Кучма і Гонгадзе були знайомі дуже і дуже мало. Леонід Данилович не є людиною, якій властиві якісь латиноамериканські страсті. Друге, що я можу стверджувати, що українська журналістка у справі Гонгадзе, як і у справі Кучми, є журналістикою пліток. Ніхто ніколи не пояснив, до чого в цій справі Володимир Литвин. Ну що йому немає чого робити, то він ходить і «капає» на Гонгадзе? Коли ж він тоді займався своєю роботою? Якщо мотивом вбивства була не журналістська діяльність, тоді що було би, якби Притула (редактор «Української правди» -ред.) любила бізнесмена? Це що було би перешкоджання підприємницькій діяльності? Я хотів би, щоб деякі речі були сказані публічно. Може, їх не було? Тоді вони мають бути спростовані. Але йдеться так, ніби беззлобну людину – Георгія Гонгадзе - вбили ні за що, ні про що. Так це виглядає на сьогодні. Це має бути розслідувано, повинна бути якась крапка поставлена. Виходить так, що ми нічого не знаємо. Майор сам тепер заявляє в УНІАН, що, можливо, Гонгадзе був вбитий під плівки, але у журналістів звідти чомусь не приходить просте питання: «ти кому давав плівки слухати?»

- Ваші розмови також є на тих плівках.
- Там є три мої справжні розмови і одна фальшива: ніби я приходжу до Кучми і пропоную йому після терактів 11 вересня 2001 року контакт з арабами. Мені говорили, що цю розмову «сконструювали» голосовим модулятором. Я про це говорив, є свідчення в прокуратурі. Потім, ми не розуміємо дій майора. Він каже, що став свідком злочину, який документував. Є питання, чому він не попередив Гонгадзе, що його хтось замовляв. У нього є відповідь, ніби він пізніше прослухав плівки – після смерті Гонгадзе. Можливо, але все це також має бути розслідуване. Потім скажіть мені, до чого тут розслідування справи Гонгадзе до оприлюднення ним факту прослуховування СБУ посольств Туреччини та Іспанії? Чи його виступ на брифінгу у Вашингтоні, де він розказує про вербовку Ігорем Смешко спеціалістів ФБР по Україні? Чи справа РЛС «Кольчуга»? Звичайно, виробниче об’єднання «Топаз», яке виробляє «Кольчуги», як мінімум мало «виставити» Мельниченку поляну за піар-операцію на весь світ. Крутіше за нього «Кольчугу» ніхто не відрекламував.

- Якщо повернутись до справи Кучми, то є ще одна обговорювана обставина – американський адвокат. Яка роль відводиться йому?
- Алан Дершовіц – один із найбільш кваліфікованих адвокатів США, найнятих для цієї роботи. Думаю зрозуміло, для чого. Дершовіц – спеціаліст з руйнування доказів. Справа дійде до суду. Спочатку першої інстанції, потім-апеляція. Далі має бути Верховний суд України, рішення якого остаточне і оскарженню не підлягає. Однак найцікавіше, що буде далі. Якась сторона буде не задоволена, а це означає, що автоматично справа перекочовує у Європейський Суд з прав людини. Все буде залежати від того, хто на нього в цей момент має більший вплив – Страсбург, Гаага, Вашингтон, Москва. Хай Леонід Данилович готується, треба буде потратитись. Буде дорого. Але Дершовіц явно найнятий для того суду. Його не наймали для дискусій із людьми Онопенка, у Кучми для цього є місцеві фахівці.

- Який, на вашу думку, взагалі сенс справи Кучми?
- Це «висяк». І при Ющенку, і при Януковичі люди цю справу піднімали з абсолютно різних сторін. І в Америці, і в Європі про це натякали. Ніхто не може зрозуміти, як його розслідувати, щоб задовольнити всіх. Хтось хоче, так сказати, показний процес. Хтось говорить, що Гонгадзе був замовлений, а мотивом була його журналістська діяльність, хоча я, чесно кажучи, не пам’ятаю такі його сильні журналістські тексти проти Кучми. В будь-якому випадку зараз неминуче випливе те, що ніколи не випливало. Тобто, має бути точно встановлено, Мельниченко має під присягою в суді (хоча у нас і під присягою в суді можуть брехати або мовчати) розказати, хто, як і що. Наприклад, що закладка для прослуховування була знайдена в пульті з-під телевізора, ну, багато чого має сказати нарешті вже офіційно. А то у мене вже є враження, що кабінет Леоніда Даниловича представляв собою прохідний двір. Там під кожним столом диктофон був, чи що? Що це за служба охорони тоді була? Це якась маячня. Такого просто не могло бути. Мають бути вказані всі мотиви, нехай люди говорять це в суді. До чого тут Кучма, яке він мав до цього відношення і ким мав бути Гонгадзе? Звичайно, що команда з Генпрокуратури могла би цим не займатися, спустити все на гальмах. Не думаю, що хтось в цій справі брав на себе якісь зобов’язання перед Заходом, але за багатьома ознакам видно, що вся структура влади Януковича хоче справити враження перед світом, що з нею можна мати справу, що вона береться за щось і виконує. Справа Кучми – ситуація, на якій це можна продемонструвати. Не можу сказати, що ця справа стала для мене несподіванкою тільки тому, що я про це знав зі своїх джерел у прокуратурі раніше.

- Зараз всі політики поділилися на тих, хто з нетерпінням чекає вибори 2012 року, і тих, які їх бояться. Як вони будуть проходити на ваш погляд, і які наслідки матимуть для країни?
- Вони можуть мати і катастрофічні наслідки, і навіть відкинути країну назад. Основні ринки збуту великої промисловості України, яка сконцентрована на сході країни (Донецький, Луганський, Запорізький капітали), в Китаї, східній Азії, а також в Європі. Ця бізнес-група досить серйозно інтегрується в світову економіку різних країн світу, має підприємства в Європі. І ці люди не хочуть виглядати одіозними, не європейськими і не підуть на шлях самоізоляції. Може бути різна ситуація. Наприклад, Юлія Володимирівна не в тюрмі, має якісь гроші, хоча я ніколи в житті не повірю, що вона буде розпаковувати своє. Пообіцяє пенсійний вік з 25 років, ну не знаю що ще. Може скаже, що ніхто не платитиме за комуналку, і люди «поведуться». Потім скаже: «Ой, вибачте, так вийшло, що буде по-іншому». Може бути будь-що. Ситуація з реприватизацією «Криворіжсталі» показує, що незворотних процесів в Україні не буває. Я боюся, що за останні роки ніякого щеплення від популізму у нас не було зроблено. Люди вбили собі в голову, що незалежна Україна має бути справедливішою, ніж Радянський Союз. А це ніколи так не буде. Це може бути країна набагато гірша за Радянський Союз в цьому плані. Є багато таких країн у світі.

- Що саме вам подобається в кроках команди Президента Януковича?
- Я по дуже багатьох пунктах його підтримую. Те, що він робить, певною мірою перегукується з тим, що робив Кучма у жовтні 1994 року. На відміну від Ющенка, Янукович робить. Він міг прийти до влади, сказати: «Я переміг «помаранчеву заразу». Всі ці люди, які вкрали у мене перемогу, переможені. Всіх саджаємо…» І нічого не робити 5 років. Люди ж навчилися виживати, якось все це господарство функціонує. Віктор Янукович вирішив, що має працювати. Майже одразу після обрання, 15 лютого минулого року, він посилає політичний сигнал в Брюссель про бажання України якнайшвидше ухвалити рішення про зону вільної торгівлі з Європейським союзом. 12 квітня він їде до Брюсселю. В червні приймають 5 законів, які Євросоюз просив від Ющенка і не зміг від нього добитися. 22 листопада – «План дій Україна-ЄС», який могли дати Ющенку і не дали. Дали Януковичу. Ющенку в голову не прийшла ідея, і він нічого не робив для збору коштів по Чорнобильському саркофагу. Президент Янукович це зробив. Тобто, є цілий набір конкретних дій, які він робить. Є спроба якоїсь м’якої лібералізації, м’якого упорядкування країни. Я буквально кожен тиждень спостерігаю титанічні спроби президента притягнути сюди інвестиції, аж до того, що він прямо рекламує: приходьте, у нас є це і це, от вам губернатор, контактуйте з ним, говоріть, я за нього ручаюся.

- Напевне, не все так позитивно.
- Звичайно, жодна людина у здоровому глузді не може бути в захваті від підняття ціни на електроенергію, на газ. Я не можу підтримувати те, що робить у деяких ситуаціях економічний блок Кабміну. Ну як це так, спочатку сказати, що всі малі підприємці мають платити податки, а потім заборонити податковій їх обшукувати на ринках. А не можна було навпаки? Люди ж уже патенти поскидали. Права рука не знає, що робить ліва? Чи не можна прорахувати свої дії наперед? Хто в цьому винен конкретно, я не знаю. Чи це приймалося рішення на рівні клерка чи віце-прем’єра?

- Одне з обговорюваних питань команди Януковича – адмінреформа та скорочення кількості чиновників. Чи віднесли б ви такі кроки до безумовного позитиву?
- У нас зараз дискусія йде стосовно того, що адмінреформа має полягати у підвищенні якості роботи державних службовців. Я обговорював адмінреформу з моїми литовськими колегами. Вони говорять: «Знаєте, що вам чиновників ще треба скорочувати і скорочувати, а потім від тих, що залишаться, вимагати підвищення якості роботи. Не переживайте - скорочуйте». Тобто, навіть у цьому відношенні з Заходу є часткова підтримка.
Те, що робить Віктор Янукович, достатньо неточно називається реформами. Він у посланні Президента до Верховної Ради вибрав для цього термін «модернізація» країни. Фактично, йдеться про переробку країни по лекалам Євросоюзу. А іншого шляху, по суті кажучи, немає. Самі подумайте, ми можемо перейти або в правове поле Росії, або ЄС, або замкнутись у власному правовому полі, яке буде схоже на правове поле Нестора Махна, якщо воно в нього взагалі було.

- Чому ви виступаєте на боці влади на різних ток-шоу і в пресі, не будучи представником команди Януковича?
- Коли праві політичні партії критикують те, що робить Янукович, я постійно їм ставлю одне питання: «Скажіть, а що ви зробили, коли цим керували?». На цьому вони одразу замовкають. От наприклад, по моєму профілю – телебаченню. Мали бути зроблені якісь кроки для того, щоб фільми якісно дублювались українською мовою - так цього не було. Те, що ми на «1+1» зробили якісний український переклад «Матриці», то це було. А вони спромоглися лише підстрочником «гуглівським» перекладати текст фільму і потім з помилками випустили в ефір. Це що – робота державних чиновників ХХІ століття центру Європи? Чи бажання вкрасти на комп’ютерах чи взагалі на всьому, де тільки можна? Критикувати можна: Олег Рибачук, який колись був головою Адміністрації президента Ющенка, тепер працює у представництві фонду Генріха Бьоля в Києві. Він також критикує. Але я пам’ятаю, що він ходив по пустому приміщенню АП, оскільки його підлеглі не ходили на роботу. Можливо, в цій критичності є багато правильного, але не можна сказати, що цій людині можна довірити щось зробити краще ніж ті, що роблять зараз.

- Що ви, як один з найвідоміших журналістів країни, можете сказати про сучасний стан професії?
- З рівня Києва ситуація з українською журналістикою виглядає катастрофічно. Мені важко говорити про те, що відбувається на рівні регіонів. 72 ВУЗи України випускають 10 тис. студентів, для яких в країні просто немає роботи. Якщо хтось у цьому спробує наводити порядок, почнуться крики про наступ на свободу слова. Хто хоче собі таку проблему? Табачник? Янукович?

- Ви вражаєте журналістське середовище точним цитуванням дат. Як це вам вдається?
- Це тренування. Я проходив в Гарварді спеціальний тренінг, на якому ми вчили «Коран». Він написаний арабською, віршами. Я володію багатьма мовами, а цю не знаю, але ми вчили «Коран» 0 це розкачує пам'ять. Спочатку створює такий великий фізичний головний біль, а потім пам'ять розкачується. І я вам скажу, що мало не єдине, що в цьому житті я вмію робити професійно, – це запам’ятовувати такі речі. Коли ти працюєш в ефірі, то часу думати немає, це повинно вистрілювати з голови. Це така самодисципліна.

- У деяких ваших інтерв’ю ви говорили про не дуже звичайне хобі – привезення з подорожей червоного вина. Це і тепер залишається вашим найбільшим захопленням?
- Так, червоне вино, власне як і комп’ютерна техніка, надалі є моїми захопленнями. Але те, в чому я зараз відпочиваю, – це робота з землею.