О. Мороз про соціально-економічну арифметику, політику і потреби людей

За рік вартість життя в Україні збільшилася на 75%. І криза тут ні при чому. Краще це оцінити з графіків, де видно, як потреби і можливості родин за нинішнього уряду, який обіцяв «процвітання», все далі і далі розходяться.





Загальна вартість РСК на місяць для родини з 4-х осіб (2 дорослих працюючих, 2 дітей) і фактичний сукупний прибуток родини




Загальна вартість РСК на місяць для родини з 2-х осіб похилого віку і фактичний сукупний прибуток родини

Те, що Україну ліберальна влада веде «не туди», звичайно, видно не лише з цього аналізу. Природно, виникає питання - а що робити?
Відповідь на нього вже не раз давали соціалісти. Прикро, що люди нас не завжди хочуть слухати, їх заколисують байки про «прориви» та інші несенітниці з ліберальної політики. З політики, яка відстоює інтерес крупного капіталу.
В частині реальної економіки, вартості і зарплат, цін … треба:
- встановити паритет між ціною праці і ціною життя (між зарплатою, пенсією і витратами на життя).
Світова практика доводить, що в собівартості продукції повинно бути більше 30% оплати праці, а не близько 5% як у нас тепер;
- передбачити межі рентабельності у виробництві і реалізації, щоб не розганяти «дуті» доходи невеликої частини «успішних» громадян і лякати ними тих, хто хоче встановити логічне співвідношення між собівартістю товару і часткою зарплати в ній;
- слід прийняти закон про ціноутворення, де передбачити об’єктивний зв'язок між вартістю праці, сировини, затрат (в т.ч. енергетичних) і економічні важелі для зниження цін.
Ми інколи дивуємось, чому на цінниках в магазинах за кордоном пишеться наприклад, 3,99$ на один товар, чи на цілу групу товарів. Невже, думалось, покупець не розуміє, що товар коштує, умовно, 4$, а не менше? Ні. І покупець, і продавець, і виробник все розуміють. Просто вони «танцюють» під межею ціни і рентабельності, перехід за яку передбачає економічні, в т.ч. податкові санкції, невигідні найперше виробнику. Невигідні і покупцю. Тут інтереси протилежних сторін процесу збігаються. В тому і полягає ефективність соціально-економічної політики;
- безперечно, згадані речі зв’язані з ефективністю державного управління, маючи на увазі, що держава – суб’єкт економіки, котрий має серйозні важелі впливу на ситуацію. Вона зобов’язана теж заробляти кошти для бюджету, маючи права на природні ресурси (земля, вода, повітря, поклади), на державні пріоритети (транзит, транспорт, комунікації, рента і т.д.), регулюючи трансфери, впливаючи на інноваційну і інвестиційну політику.

Без цих та багатьох інших заходів ми і далі спостерігатимемо лише словесну тріскотню, сварки між представниками влади у різних шоу - від TV до зали парламенту. Але вони не мають жодного відношення до потреб людей, до вибудови ефективного державного управління. Управління відповідального, для якого давно потрібно було здійснити реформу місцевого самоврядування, бюджетну і податкову реформи, збудувати систему пенсійного страхування і т.д.
Потрібна влада іншої якості, для іншої мети. Задля цього слід було давно прийняти нове виборче законодавство з відкритими партійними списками. Ґвалт довкола цього закону не припинявся рік. То де цей, нескладний, до речі, закон? Чому замовкли про нього дискусанти?
Відповідь знайде кожен.

А ще потрібен закон про відповідальність посадовців за дотримання Конституції і законів, починаючи від президента до будь-якого чиновника. Потрібна система, при якій чиновник (управлінець, адміністратор, суддя…) боявся би порушувати закон, займатися здирництвом, хабарництвом, «відкатами», зведенням рахунків і т.д.
Може у нас немає таких суспільних виразок? Є. І в астрономічних обсягах. Може хто покараний за них? Ні. Практично, ні. Чому?
Бо все це – наслідки діяльності такої влади. Бо це – її суть. Ось чому цю владу треба змінювати, і чому недавня заява Політвиконкому нашої партії мала назву «Геть нинішню владу!».