Павло Жебрівський - В очікуванні пропозицій

Українська платформа «СОБОР» оголосила мобілізацію авторитетних, патріотично налаштованих суспільних діячів, готових до активної роботи. Необхідність гуртувати громадський сектор для протидії політичній консервації аргументував у своїй статті лідер партії, народний депутат трьох скликань Павло Жебрівський.

Один із фундаментальних законів економіки стверджує, що попит породжує пропозицію. Абсолютна більшість населення України сьогодні, за даними соціологів, незадоволена як політичною, так і економічною ситуацією в державі. Але, перетнувши 20-річний рубіж незалежності, українці й досі губляться в координатах своїх очікувань. Нарікають на злочинність правлячої політичної партії – але вкотре забезпечують їй більшість на законодавчому рівні. Розраховують на реальне підвищення соціальних параметрів – але вірять голослівним римованим шаблонам комуністів, регіоналів та інших соціальних популістів. Прагнуть якісно нової опозиційної відсічі, водночас, обирають старий бездієвий варіант.

Про те, що громадський попит на політичне оновлення в країні існує, свідчить поява у Верховній Раді таких гравців, як УДАР і «Свобода». Питання в тому, чи здатні вони стати тією пропозицією, на яку розраховує суспільство?

Україна в наш час переживає гостру кризу девальвації. Облишимо поки фінансову систему, її підвалини вимагають окремого аналізу. Потужним гальмуючим фактором стала девальвація понять і цінностей. Слова «реформа», «модернізація», «покращення» нівельовані діяльністю влади, сьогоднішньої та вчорашньої, і викликають лише скептицизм. Криза торкнулась не лише політико-економічної сфери: як наслідок, поняття демократії, прав і свобод людини, національної гідності, морально-етичних домінант також переживають занепад.

Завдяки зусиллям влади, в країні знецінено людський потенціал. Абсолютна більшість українців, які становлять «цвіт нації», молодих, освічених, прагнуть виїхати за кордон, оскільки не бачать перспектив у себе на батьківщині, не відчувають, що вони їй потрібні.
Все це позначається на українській економіці. Якщо Євросоюз, незважаючи на розмови про рецесію, торік показав 2% зростання ВВП, показник української господарності ледь дотягнув до 0,2% лише за рахунок роздрібного товарообігу та надання фінансових послуг.

Можна говорити, що сьогодні Україна стоїть упритул до загрози національних масштабів. Якщо олігархія у нас раніше складалася з 5-10 сімей, то за останні два роки економіка фактично прямує до моноолігархічного укладу. «Сім’ю Януковича» вже порівнюють з гігантським павутинням, чиї тенета охоплюють ледь не всі галузі країни. Економіка держави не встигає обслуговувати апетити своєї влади.

За моїми прогнозами, в цьому році ми матимемо мінусовий показник ВВП. Очікувано, що і політичне життя України рухатиметься в руслі економічного спаду. Бідність працюючих людей обумовлює їх деградацію. На жаль, сьогодні цей тренд таврує українців, а політики у Верховній Раді, Адміністрації Президента фактично обслуговують цей процес.

Наприкінці минулого року в український парламент зайшли три колони, які називають себе опозицією. Що альтернативного запропонували вони своїм виборцям, окрім інтелектуальної пасивності? Незважаючи на силові прийоми та акції, часто показово театральні, переломити ситуацію на свою користь їм поки що не до снаги. Партія влади успішно вирішує ключові питання порядку денного: призначає підконтрольний уряд, голову Верховної Ради. Вимога особистого голосування депутатів – козирна карта опозиції, та чи зуміє вона розіграти її свою користь?
Критикувати мало. Бо завжди відповідають на перше питання: хто винен і забувають дати відповідь на друге – що робити? Свого часу я намагався просунути ідею очищення української політики, запропонувати альтернативний варіант, а не просто зміну політичних доданків, від яких сума, тобто результат, не змінюється.

На виборах до Верховної Ради у 2012 році Українська платформа «СОБОР» віддала свій організаційний майданчик і виборчий список авторитетним представникам громадськості, які самостійно визначили з-поміж себе порядковий номер кожного у списку. Ми вже тоді відчували, що політичний простір країни, перенасичений пострадянським контентом, гостро потребує справжнього оновлення, появи прогресивної, а головне, морально не зашкарублої сили. Таку синергію здатні створити люди, чий авторитет у суспільстві – беззаперечний. Вони, а не політики, можуть надихнути патріотичну громадськість до консолідації.

УПС зняла звій виборчий список на користь інших опозиційних сил за два тижні до виборів, врахувавши соціологічний прогноз про неможливість подолати п’ятивідсотковий бар’єр. Ми дали слово вчинити так, в першу чергу, суспільству і ми його дотримали. Розумію, що занадто пізно розпочали свою виборчу кампанію, діяли в умовах надзвичайно обмеженого фінансового ресурсу. Але це був лише перший крок, який, сподіваюсь, матиме перспективу.
Партія – також живий організм, вона не може діяти в режимі закритого клубу. Подібна самоконсервація швидко стає джерелом неприємного запаху, а суспільний попит не розповсюджується на зіпсований продукт. Саме тому ми прагнемо продовжити гуртувати громадськість. Цей намір знайшов підтримку серед партійців на З’їзді 26 січня.

Попереду вибори до столичної міської ради. УПС готова запропонувати в якості організаційного майданчика свої структури для консолідації тих, хто готовий створювати іншу Україну. Замість того, щоб розмірковувати, чи існує в суспільстві запит на політичну альтернативу, потрібно запропонувати людям якісно відмінний продукт. Шаблонність української політики вичерпала себе. Ми живемо в період дефіциту компетентності та інтелекту, в той час як пропозиція лицемірства і безпринципності зашкалює.
Сьогодні українська влада, як ніколи, вимагає справжності, коли думки, слова і справи не суперечать одне одному, потребує моральних авторитетів місцевого та національного рівня.

Щоб таких об’єднати, потрібно продумати декілька речей.
По-перше, повинна бути центральна ідея. Не просто заклик чи мета, а принципово нова для української політики платформа. Наша команда виступає за чесні правила і справедливий закон для всіх. Знезараження владних кабінетів і їх тимчасових господарів від вірусу власної привілейованості має стати трендом. Ми втомились спостерігати, як приходять і йдуть посадовці, а в державі нічого не змінюється. Ці люди декламують європейський шлях розвитку. Але приналежність України до Європи поки що обмежується територіальним фактом. Наскрізь корумпований владно-судовий устрій країни своєю дикістю, швидше, нагадує часи становлення африканських племен.
Тож команда, яка претендує на альтернативність, повинна бути, в першу чергу, справжньою. Жити далі за цими ущербними правилами неможливо, інакше ми просто втратимо українську державність, деградувавши як нація.

По-друге, очолити нову політичну силу повинна людина, яка отримає безумовну підтримку більшості шляхом праймеріз. Полікерівництво, на мою думку, матиме згубний вплив на партію, оскільки нівелює саме поняття відповідальності. Авторитетність лідера лише додасть команді дисципліни, водночас, обраний голова має чітко усвідомлювати, що уособлює довіру людей, а не владу.

Українська платформа «СОБОР» призначила проведення праймеріз на осінь цього року. Ті, хто матиме наснагу, знання, розуміння напрямку руху, до кінця вересня можуть заявити про своє бажання балотуватися на голову партії, а в жовтні-листопаді проїхатися областями. Ми відкриті до співпраці з громадськими авторитетами і чесно пропонуємо їм можливість імплементації гідних проектів за допомогою партійних інструментів. Це не метод використати чи обігнати на повороті, а спроба дати відповідь на суспільний запит очищення політичного життя в Україні, яке сьогодні більше нагадує Брехтівський театр абсурду.
По-третє, будь-яку команду формують особистості. Вони мають стати носіями центральної філософії нової політичної сили. Найпрогресивніші ідеї лунатимуть спотворено з вуст людей, які дискредитували себе попередньою діяльністю. Під очищенням я розумію, в першу чергу, появу в політиці людей з мисленням, незаплямованим споживацьким інстинктом. Тому українська альтернатива повинна згуртувати небайдужих, провідних суспільних діячів, чий фаховий і моральний авторитет не викликатиме сумніву. Переконаний: сотня таких людей зможе зробити більше, ніж тисяча номінальних учасників.

Четверта умова - конкретні дії. Рушійна сила не може обмежуватись лише виробленням пропозицій і рекомендацій. Ми скликаємо всіх, хто готовий боротися не лише словами, а й конкретними справами.

І нарешті питання, що незмінно виникає, коли мова заходить про існування будь-яких політичних чи громадських об’єднань, – фінансова складова. На мою думку, тут потрібен комплексний підхід: і членські внески, і добровільні пожертви, і підтримка бізнесу. Колись Герой України В’ячеслав Чорновіл казав, що його не цікавить, хто дає гроші, якщо вони спрямовані на українську справу. Підтримую його в цьому. Водночас, наголошую на принциповості в питаннях прозорості використання коштів і відсутності подальших преференцій тим, хто їх надавав.
Альтернативна команда не повинна мати відступів, коли поблудив і повернувся назад. Девальвація знецінила чимало суспільно важливих речей, але зупинятися не можна. Гірка пігулка попереднього досвіду має стати для суспільства дієвими ліками на шляху до одужання.