Роман Давиденко про сніг, дороги та Київ: Місто - переповнене взаємної допомоги

«Я вдячний Господу Богу за несподіваний метеорологічний подарунок. Я вдячний пану Олескандру Попову, за бездарну організацію роботи з ліквідації наслідків стихії. Я вдячний пану М. Азарову за те, що він вірний своєму устремлінню "покращіти" життя українців, цинічно переадресував відповідальність простому українцеві і лопаті. Сьогодні, метафорою ефективності Українського державного апарату став самотній рядовий Збройних Сил, який приречено пробиває тунель в заметах біля КПП частини штиковою лопатою. Я вдячний тому, що в складний час, занесеним прибудинкових дорогам, по яких не може проїхати швидка допомога, протиставлена ??ідеально вичищена дорога на Конче Заспу.

Тому, що завдяки цьому всьому я побачив десятки людей, які приходили на допомогу один одному. Я бачив, як ні слова не кажучи, виходили з машин і виштовхували з заметів один одного. Я бачив, як джипи чергували на дорогах, для того, щоб витягувати інші машини із заметів. Водії таксі йшли визволяти зі снігового полону величезні субурбани. А драйвер порше виштовхував старий опелек разом з пасажирами двадцять четвертої волги. Я чув гордий голос дітей, коли вони навипередки розповідали про нічні рекорди в 24 витягнені машини і дев'ятигодинного шляху від Дарниці до Оболоні. Я вперше бачив даішників, які виштовхували машини разом з водіями. А не зовсім цензурні відповіді були чутні лише у відповідь, на запропоновані за допомогу гроші.

Допомагаючи іншим ти допомагаєш собі, і на звернення допомогти розчистити сніг у Дитячій лікарні ОХМАТДИТ, їду допомагати.

Місто переповнене взаємної допомоги. І це не випадковість - це закономірність! Терплячі, до пори до часу, індивідуалісти - готові об'єднатися у важкі часи, які поважають себе і один одного. Всі хто керувався бажанням допомогти і правилом взаємовиручки - це і є громадяни Вільного Міста! І не так вже й багато часу пройшло з 2004-го ... . І ось це - КИЯНИ!»