Петро Литвин, відомий житомирянин, про армійські будні

Новоград-Волинщина по праву може гордитися своїми земляками, які, навіть не проживаючи на своїй малій батьківщині, не забувають про неї, повертаються сюди з усіх своїх життєвих доріг з добрим серцем і бажанням допомогти рідному краю. Одним з таких людей є Петро Михайлович Литвин, який з 1992 року проходив службу в Новоград-Волинському гарнізоні, починаючи старшим лейтенантом, і з 2002 року очолив 30-ту танкову дивізію, а з переходом ЗСУ на нову організаційну штатну структуру, — очолив експериментальну бригаду, яка перша в Сухопутних військах повністю перейшла на комплектування військовослужбовцями за контрактом. Нині Петро Литвин – командувач військ Південного оперативного командування. Петро Михайлович часто відвідує Звягельщину, де проживають його батьки, і бере активну участь у різноманітних заходах, що відбуваються на теренах міста та району, як благодійник та меценат. Надає допомогу школам (зокрема, постійно опікується і допомагає школі-інтернату), садочкам, спортивним клубам.

— Як, на Ваш погляд, впливає спорт на життя та долю людини?
— Сила, спритність та витривалість – саме це відрізняє людей, які займаються спортом. І юнаки, які мають ці якості, досить часто обирають собі професію захисника Вітчизни. Такі загартовані фізично і духовно люди потрібні нині нашій українській армії, яка також перебуває на етапі свого становлення. Тож, багатьом переможцям Всеукраїнських змагань ми завжди пропонуємо продовжити свою кар’єру у Збройних силах України.

— Петре Михайловичу, яким ви бачите майбутнє української армії і в цьому розрізі – значення і роль новоград-волинської експериментальної бригади?
— Сучасне життя ставить свої, нові вимоги до національної безпеки України. Наші громадяни хочуть мати таку армію, яка гарантує їм волю, державну незалежність і повагу сусідів – те, чим понад усе дорожить кожен народ. Дуже важливо, щоб рівень довіри українців до власних Збройних сил був і залишався високим. Армія розвивається і армія реформується. Маю надію на те, що у недалекому майбутньому Збройні сили України будуть багатофункціональними, професійно підготовленими, добре озброєними, надійно забезпеченими та відкритими для суспільства.

З 2010 року українська армія має повністю перейти на комплектування військовослужбовцями-контрактниками. З метою вивчення проблем і ризиків, що можуть виникнути під час повного переходу Збройних сил на професійну основу, протягом останніх кількох років здійснювався експеримент з комплектування контрактниками військових частин ЗСУ. Пощастило долучитися до цього процесу і Новоград-Волинській механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних сил України. Тож, саме це елітне з’єднання можна по праву назвати першою ластівкою майбутньої професійної армії України. Мине час, і на досвіді побудови цієї моделі будуть створені інші. Першим, звісно, завжди найважче, але ж це і почесна місія. Крім того, бригада, по суті, допомогла нам утримати військовий гарнізон у Новограді-Волинському.

— Чи залишилася у вас ностальгія за роками служби, які минули на Новоград - Волинщині?
— Звісно. Як би не складалося життя, а для мене Новоград-Волинський гарнізон був і завжди буде рідним. Маючи нагоду, хочу звернутися до нинішнього керівництва бригади та її підрозділів з проханням – пам’ятати тих, хто доклав всіх зусиль для збереження у Новограді-Волинському військового гарнізону, завжди пам’ятати про наших ветеранів, допомагати міській владі та громаді підтримувати благоустрій на належному рівні.

Під час своїх відвідин, я з болем констатую той факт, що у військових містечках стає все гірше і гірше. Мені ж все це болить, надзвичайно гостро реагую на всі такі недопрацювання. Так само завжди переймався проблемами і буду турбуватися про долю нашого госпіталю. Адже госпіталь потрібен, тут не може бути навіть сумнівів.

— Петре Михайловичу, ви обрали собі досить непросту професію. Чи ніколи не жалкували про свій вибір?
— Чесно кажучи, у виборі своєї майбутньої професії – захисника Вітчизни, я ніколи не вагався. Він був однозначним, адже завжди поряд зі мною було бажання подолати перешкоди, прийняти рішення і не боятися взяти відповідальність на себе. Тож іще у шкільні роки мріяв стати офіцером.

— Маєте надію, що ваші сини продовжать справу батька?
— Мабуть, всім батькам хочеться, щоб діти продовжили їхню справу. Але кожен сам обирає свою долю. Тому наполягати на тому, щоб мої сини стали військовими, ні в якому разі не буду. Єдине бажання, щоб вони виросли і завжди були справжніми чоловіками, які люблять свою справу та свою Батьківщину.