Володимир Арешонков захоплюється 92- річним майстром з Майдану

З незапам’ятних часів вважається, що чоловік має володіти якимось ремеслом, бо тільки це може гарантувати, що його сім’я ніколи не житиме в скруті. А ще кажуть, що справжній чоловік має посадити сад, збудувати будинок та виховати сина. Іван Омельчук з села Майдан на Олевщині виховав шестеро дітей, завдяки його працьовитим невтомним рукам постав не один будинок у селі, а в господах селян все необхідне для сільського побуту господарське начиння: корзини, коробки, діжечки, цеберка, рамки для бджільництва тощо. Дав Боженько Івану Дмитровичу талант, а талану не зазнав чоловік: ніколи не жив у великих статках, мало що хорошого бачив на своєму віку. Випала на його долю війна, голод. На старість залишився вдівцем. «Ноги вже не слухаються, а руки ще тримають на світі», - каже про себе дід Іван. Загартовані тяжкою селянською працею руки майстра справді тримали і тримають на світі всю його велику родину (в дідуся 15 онуків та 18 правнуків), бо мало вже в якому селі чоловіки займаються таким необхідним ремеслом.


Захоплено і шанобливо про Івана Дмитровича говорить народний депутат України Володимир Арешонков:
Познайомившись з Іваном Омельчуком я по – іншому став сприймати життя. Ця людина не просто високоморальна, працьовита і сильна духом. Це живий приклад для дітей, молоді, для всіх нас, як потрібно жити так, щоб у 92 роки – саме стільки зараз Іванові Дмитровичу, бути потрібним людям і займатись справою, яка дає натхнення і життєвий смисл. Взагалі в Майдані люди якісь особливі, витривалі, живучі, енергетика в них дуже позитивна. Думаю, це пов’язано з історичними подіями, адже у 1943 році нацистські окупанти спалили повністю село Майдан. Виходить, воно, як казковий птах Фенікс, відродилось з попелу.

Познайомився депутат з Іваном Дмитровичем, коли приїздив вітати його з Днем Перемоги. Тоді пообіцяв обов’язково ще навідатись. Нещодавно побував удруге, подарував мобільний телефон, бо досі дідусь його не мав. Подарунку дуже зрадів, але, в першу чергу візиту поважного гостя. Каже Іван Дмитрович, що й досі мав авторитет у селі, завдяки тому, що ремесло в руках, а це й зовсім поважним став, що з народним депутатом завів дружбу.

«Добре було б, щоб сільська влада розумно скористалась тим, що є в селі такий поважний майстер, організувала щось на зразок «майстер – класів» для юнаків, молоді. Дуже жаль буде, якщо не залишить після себе дідусь Іван послідовників ремесла. А між тим, у його майстерні можна проводити не лише уроки шкільної праці, а й виховні години – уроки життя», - вважає Володимир Арешонков.


Підготувала Алла Яковенко