На Львівщині двоє учнів викрали з рідної школи комп’ютер... щоб пограти в ігри

Двоє учнів Старосільської загальноосвітньої школи, що на Львівщині, під час літніх канікул завітали до свого навчального закладу. Але зовсім не для того, щоб підготуватися до нового шкільного року. Вони вкрали з класу інформатики комп’ютер, щоб пограти в ігри.

Про крадіжку зі школи стало відомо вже наступного дня. Зранку директор Любов Василівна прийшла на своє робоче місце і помітила, що у секретарській зламаний замок та відірваний одвірок. Жінка поспішила до свого кабінету. Там двері теж були пошкоджені.

Директор викликала працівників міліції. Вже з правоохоронцями вона обійшла всю школу. Стало зрозуміло, злодії побували у кабінеті інформатики – не вистачало одного комп’ютера. На місці злочину лиходії залишили багато слідів свого перебування, тож правоохоронці відразу взялися до роботи – стали шукати крадіїв.

„Ввечері, десь біля одинадцятої – згадує пані Любов, - мені зателефонували і сказали, що наш комп’ютер вже знайдено. Це було дуже приємно. Але стало дуже неприємно, коли я дізналась хто ж злодії. Виявилося, що це два наші учні”.

У приміщення школи двоє хлопців, учні 9 та 7 класу, залізли з горища. По прибудові піднялися на дах, зняли лист шиферу і потрапили на стрих. Звідти вже драбиною спустилися в коридор школи.

Знали, що ключі від усіх класів у шухляді столу директора. Тож зламали замок в дверях її кабінету, забрали зі скриньки ключі і попрямували в комп’ютерний клас.

Награвшись досхочу в ігри, хлопці від’єднали комп’ютер від мережі і винесли з класу. Зачинили за собою двері, а ключі викинули в смітник, що стояв поряд.

Здивував правоохоронців і мотив злочину – хлопчаки просто хотіли пограти в ігри. А оскільки в жодного з них не було вдома комп’ютера – вирішили „взяти” шкільний. – розповів Володимир Лейник, начальник Пустомитівського РВ ГУ МВСУ у Львівській області.

Проте їхні ігри тривали недовго. Уже за добу хлопчаків затримали правоохоронці.

Комп’ютер скоро повернуть у клас інформатики, а школа готуватиметься до нового навчального року. Тепер Любов Василівна турбується про те, як першого вересня зустрінеться з малими правопорушниками: „ Не думаю, що вони просто так будуть дивитись мені в очі і не червоніти. Вони, сподіваюсь, все ж усвідомлюють, що зробили. Як нам неприємна ця пригода, так і їм також буде неприємно про це згадувати. Я не вірю в те, що їм байдуже що ми про них думаємо, що село думає про них”.