Деіндустріалізація

Пітьма в кінці тунелю

Складається враження, що досі українські політики, прийшовши у владу, активно долучалися до змагання зі знищення найбільш конкурентоспроможної вітчизняної індустрії. Прагнули наздогнати і перегнати один одного, щоб здобути певного значення симпатії в очах потужних транснаціональних корпорацій, для яких наша індустрія була і поки що у певних сферах залишається більмом в оці.

Привіт Салтикову-Щедріну.
Ставлення прем'єра до вітчизняних виробників заслуговує ретельного дослідження. Бажано, із залученням психіатра. Адже тут очевидна абсолютна нездатність сприйняття їхніх проблем. На початку листопада Тимошенко в Маріуполі пообіцяла металургам ще на три місяці продовжити цінові пільги на послуги та продукцію суміжників: вугілля, електроенергію, газ і залізничні перевезення. І закликала металовиробників брати закордонні кредити під гарантії держави.
Нібито для модернізації.

Ще з минулого року, коли тільки-тільки почалися розмови про пільги, металурги від подібної принципово допомоги відмовлялися! Натомість вони просили уряд допомогти внутрішнім споживачам металу. Тим же залізничникам, енергетикам, шахтарям, машинобудівникам, газовикам - усім, кому необхідна їхня продукція.

Словом, пропонували уряду оживити внутрішній ринок. Як бачимо, подолати маніакальну впертість прем'єра не вдалося. У результаті втрати суміжників сьогодні вимірюються вже мільярдними сумами. А металургія працює на третину своїх потужностей: зовнішні ринки продовжують стагнувати, внутрішній - взагалі завмер. А щодо держгарантій за зовнішніми позиками: покажіть божевільного банкіра, який би повірив у гарантії держави, давати в борг якій відмовився навіть МВФ!

Другий приклад - захоплення леді Ю після візиту до Південної Кореї, звідки «Укрзалізниці» обіцяно дизельпотяги. Але ж їх цілком під силу було виготовити «Луганськтепловозу» - вітчизняному заводу, що випускає магістральні локомотиви. «Правління» Юлії Тимошенко нагадує літературного персонажа Салтикова-Щедріна - градоначальника п. Глупова, стиль управління якого складався з двох дієслів: «Не потерплю!» І «Розорю!»

Торованим шляхом
Колись, купуючи в Росії газ по 50 доларів (за готівку) і 60 (за бартером) доларів, концерн ЄЕСУ, очолюваний Юлією Тимошенко, продавав його українським підприємствам по 85 доларів. Саме в ті роки зупинилися практично всі підприємства безперервного циклу: скляні й цементні заводи, хімічні високого переділу, буквально на ладан дихала чорна металургія. Сотні й тисячі українських підприємств так і не зуміли оговтатися від завданого газовою принцесою удару. З руйнуванням виробництва Україна пішла з міжнародних ринків, де вона традиційно була сильною. Її місце відразу займали потужні транснаціональні компанії і корпорації. Не секрет, що у їх бюджетах існують секретні статті для підкупу державних чиновників, які сприяють захопленню нових ринків. Так, 1995 року в Степногірську була затоплена абсолютно нова шахта Великотокмацького родовища марганцевих руд. Прем'єром тоді був Євген Марчук. Під розпорядженням про затоплення стояли підписи віце-прем'єра Анатолія Кінаха, консультанта президента Леоніда Кучми з питань грошової політики Сергія Тігіпка і деяких інших чиновників.
Зараз очевидно, що знищення цієї шахти було серйозним економічним прорахунком, якщо не злочином. Як і помилкові твердження про збитковість розробки родовища. За даними геологорозвідки, тутешні поклади марганцевої руди становлять не менше ніж 1,5 млрд тонн – майже 70% усіх вітчизняних запасів. Причому руда тут не окислена, а карбонатна, і її збагачення на порядок дешевше. Саме в середині 90-х років між японськими й американськими корпораціями відбувалася жорстока торгова війна за ринки збуту феромарганців. За даними закордонної преси, вона обійшлася в 10 мільярдів доларів, з яких мінімум 70% пішло на підкуп посадових осіб у різних країнах. Україна, третя країна в світі за запасами марганцевих руд, сьогодні завозить її з африканського Габону.

Не випадково на початку 90-х емісари зі США та Японії були частими гостями в Степногірську. Сьогодні сюди ніхто не їде. Глибоко депресивне місто, без тепла, без води, без газу і без робочих місць закордонним псевдоінвесторам став нецікавий. А колись Україна постачала феромарганці в Індію, Єгипет, Румунію, Польщу і навіть Китай. Щоб не втратити ці ринки і задумувався проект розробки Великотокмацького родовища, де планувалося побудувати 10 шахт. Адже запаси сусіднього, Нікопольського, яке годує Марганецький і Орджонікідзевський ГЗК, виснажуються з кожним днем.

Наздогнати і перегнати
Якщо ставлення леді Ю до вітчизняної промисловості - це діагноз, то регіоналам властива така собі мімікрія. Об'єктивно прем'єрства Януковича відрізнялися зростанням промислового виробництва. Але! Виключно на потужностях, що залишилися після «успішної реструктуризації». Нових підприємств не будували. При цьому наносили «удари» по унікальних підприємствах, чий відхід з міжнародного ринку для конкурентів був більш ніж подарунком.

Під керівництвом братів Андрія і Сергія Клюєвих і їхніх земляків братів Спартака і Григорія Кокотюхів, наприклад, зруйновано найбільший у Європі Костянтинівський завод «Укрцинк». Сьогодні в цехах ще одного колишнього унікального підприємства, Слов'янського «Хімпрому», можна знімати фільми жахів у стилі Хічкока. Остаточно він був знищений 2003 року. Адже продукцію цього підприємства поставляли до 60 країн світової спільноти. Тепер експорту немає: Україна цьогоріч тільки одного виду «чужого» лугу завезла близько 300 тисяч тонн!

Щоб подолати кризу, країни продовжують вкладати гроші насамперед у сектор реального виробництва, у промисловість. Україна під чуйним керівництвом прем'єра Тимошенко власні та позикові кошти з маніакальною впертістю направляє виключно у сферу соціального споживання. Втім, так само робив і лідер опозиції Янукович, коли був при владі. Якщо біля керма країни стане один із них, Україна продовжить шлях по тунелю, в кінці якого - абсолютна пітьма.