Випробування на міцність

15 років тому в Будапешті Україна підписала меморандум про добровільну відмову від ядерної зброї. Ювілей події – на яку, до речі, наша країна добровільно зважилася першою в світі (!) – відзначили якраз у дусі починання. Кілька днів тому в Міноборони було підписано Меморандум про взаєморозуміння з Держдепом США

Американці люб’язно запропонували нам допомогу в ліквідації озброєнь. Цього разу – ракетних комплексів Scud-B, останньої «дорослої» зброї, яка здатна нести ядерний боєзаряд. В Україні знову з радістю погодилися, вважаючи це наступним етапом реалізації програми Спільного зменшення загрози, свого часу запропонованої США. При цьому «успішно» забувши і про реальну відсутність гарантій безпеки, які українська влада так і не домоглася від членів ядерного клубу, підписуючи доленосні документи, і про відсутність грошової компенсації за повернення стратегічної ядерної зброї Росії. Простіше кажучи, Україна знову прогнулася перед заокеанськими «партнерами».
За іронією долі обидві «ліквідаційні» події тісно сусідять з професійним святом військових – Днем Збройних Сил України, який святкували 6 грудня.

«Батьківщино, може, не бачиш? Та ніби не сліпа…»
Ще один ляпас? Можна й так сказати. Причому – всім. І громадянам України (адже з країнами, які мають сучасні ефективні види озброєнь, спілкуються зовсім інакше й не змушують їх ставати в позу прохача з будь-якого приводу). І, звичайно ж, людям, які, незважаючи ні на що, мають право називатися захисниками Вітчизни.
Що першим спадає на думку сьогодні, коли ми говоримо про сучасну українську армію? Ракета, що «помилково» залетіла у Бровари? Не вихід - втеча зі Збройних Сил молодих, повних сил офіцерів, яким набридло виживати за мізерну зарплату? Тисячі безквартирних військовослужбовців? Або скандал, який навесні цього року почала прем'єр із ненависним їй міністром оборони?.. У кожному разі, в країні начебто навмисно (до речі, чи не спеціально?) зроблено все, щоб дискредитувати людей у погонах.

Мимоволі позаздриш політиці найближчих сусідів, котрі якщо поки й не можуть до кінця вирішити проблеми своїх військових, то на рівні ідеології роблять усе, щоби повернути колишній авторитет військової професії. Згадайте хоча б серіали останнього десятиліття, в яких офіцерів зображено як справжніх суперменами. Піклуються при цьому росіяни не тільки про армію - про державу загалом, змушуючи рахуватися з собою весь світ. Але чи багато схожого бачили ви в Україні, та й чи бачили взагалі?..

Єдине, що нині «роблять» в нашій країні для армії, – це обіцянки незабаром відмовитися від призову і перевести армію на контрактну основу. Обіцянки, треба сказати, очевидно нездійсненні, бо грошей на це в бюджеті немає. І «обіцяльники» чудово про це знають. А навіщо говорять? Та просто тому, що вибори на носі, а багатьом матерям, тим, хто боїться відпускати своїх дітей в армію, де зараз незрозуміло чим нагодують і нічому не навчають (тому що ні на перше, ні на друге просто немає коштів), – приємно це чути.

Тільки цифри
Фінансування виконання Державної програми розвитку Збройних Сил України 2006-2009 рр.. здійснювалося лише в межах від 30 до 50%. У 2009-му Україна встановила своєрідний анти рекорд: уперше за роки незалежності бюджет Міноборони становив менш ніж 1% ВВП. Тож тепер - через брак коштів - 88% літаків і вертольотів не можуть піднятися в повітря. 70% суден не в змозі виконувати бойові дії. 40% бронетехніки і артилерії небоєздатні. А 96% особового складу проходять лише теоретичну підготовку.

Сильна армія - сильна країна
Тим часом, ВПК, який залишився Україні в спадок від Союзу, був таким потужним, що навіть зараз не пізно створити в Україні по-справжньому сильну армію і змусити рахуватися з нами як із повноправним партнером. Головне, що для цього потрібно, – державний підхід до вирішення «армійського завдання».
– У нашої армії є й наука, і традиції. Необхідно одне – звернути на армію особливу державне увагу. І не відокремлювати її від загальної системи розвитку державності, адже армія її невіддільна складова, - вважає генерал-майор у запасі, член партії «Фронт Змін» Михайло Башкіров

Є можливості для відновлення військово-промислового комплексу країни, що дають змогу взаємовигідно об'єднати зусилля з тими ж російськими підприємствами. Наприклад, одним здавати в ремонт свою техніку (адже на території України, колишньої рембази ВС всього Радянського Союзу, залишалося понад 130 ремонтних підприємств), іншим - давати їй друге життя. Звідси - замовлення і гроші на розвиток вітчизняного ВПК, а значить - і власне армії. За 18 років країни-сусіди так і не побудували в себе підприємств, здатних відразу замінити наші «Південмаш» або НТК ім. Антонова. Тож варіантів взаємовигідної співпраці для модернізації озброєнь передбачити можна багато, як пропонує це кандидат у президенти Арсеній Яценюк.

Відверто кажучи, в ці місяці «армійську карту» намагаються розіграти багато політиків. Але послідовно казати правду, якою б гіркою вона не була, пропонуючи при цьому шляхи вирішення проблеми, виходить тільки в одного. Арсеній Яценюк чітко зазначає: найближчим часом українська армія може мати дві складові - сили швидкого реагування, що діють виключно на контрактній основі й отримують за свою працю гідну винагороду, і призов. А «строковики» мають отримати за час служби військову спеціальність, хорошу фізичну підготовку і військово-патріотичне виховання.

«Коротко сформулюю вам свою військову доктрину - не нападаємо ні на кого, обороняємося від усіх. Такий сьогодні світ», - каже Арсеній Яценюк. Не дарма одне із його чотирьох ключових завдань - зробити українську армію боєздатною.