Імунопрофілактика інфекційних хвороб

У структурі захворюваності населення інфекційні хвороби посідають одне з провідних місць. Близько 25% населення світу (у т.ч.63% дітей) помирає від інфекційної патології.

Імунітет до інфекційних хвороб може встановлюватися у людини різними шляхами. Розрізняють вроджений імунітет ( наприклад материнський - у випадку, коли готові антитіла передаються плацентарно плоду від імунної матері) та набутий.

Набутий імунітет, може бути природним, тобто, набутим у результаті перенесеної інфекції, або ж штучним. Штучний імунітет може бути створений організмом активно, у відповідь на введення вакцини, або пасивно, шляхом введення імунної сироватки або препаратів, що містять специфічні імуноглобуліни.

Кількість імунних до певної інфекційної хвороби осіб визначає потужність так званого імунного прошарку населення, або несприйнятливості “колективу”.

Ефективним шляхом зниження захворюваності на інфекції, керовані засобами специфічної профілактики, є створення імунітету завдяки використанню високоякісних вакцин.
Проблема боротьби з інфекціями, керована засобами специфічної профілактики – одна із головних у світі. Протягом останніх десятиліть Всесвітня організація охорони здоров’я впроваджує та реалізує Розширену програму імунізації населення, що забезпечує 80% імунного прошарку населення світу. Це щорічно сприяє збереженню життя трьох мільйонів осіб і запобігає розвитку ускладнень від різних інфекцій.

Імунопрофілактика — захист організму від інфекційної хвороби шляхом проведення профілактичних щеплень імунобіологічними препаратами (живі та інактивовані вакцини, анатоксини, введення імунних сироваток та імуноглобулінів).

Імунопрофілактика населення України проводиться на підставі відповідних нормативних документів. Згідно із законами України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” (ст.27) та “Про захист населення від інфекційних хвороб”(ст.12). Профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванню на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк , правець, та кір є обов’язковими. Проведення імунізації населення здійснюється згідно з Календарем профілактичних щеплень ( наказ МОЗ України від 03.02.2006 року № 48).
Календар щеплень – це основна схема імунізації населення на певній адміністративній території, що визначає які вакцини і в які строки мають бути використані для проведення профілактичних щеплень з найбільшою їх ефективністю.

Крім вищезгаданих, як обов’язкові до Національного Календаря профілактичних щеплень внесено щеплення проти епідемічного паротиту, краснухи, гепатиту В, гемофільної інфекції. До рекомендованих щеплень відносяться щеплення проти грипу, менінгококової та пневмококової інфекції, вітряної віспи.

При епідемічному підйомі захворюваності у вогнищах інфекції або на ендемічних територіях проводять щеплення проти вірусного гепатиту А, грипу, туляремії, сибірської виразки, лептоспірозу, бруцельозу, кліщового енцефаліту, черевного тифу, сказу тощо.

Вакцини — це препарати, які отримують з ослаблених або інактивованих збудників інфекційних хвороб, а також з їх окремих фрагментів.

Препарати, що створюють поствакцинальний імунітет:
• Корпускулярні живі вакцини – це ослаблені штами бактерій або вірусів
зі зниженою патогенністю (вірулентністю), що створює поствакцинальний імунітет різної напруженості й тривалості. Добре зарекомендували себе на практиці вакцини: проти туберкульозу (БЦЖ), туляремії, жовтої лихоманки, віспи, сказу, поліомієліту, кору, паротиту, краснухи, кліщового енцефаліту.
• Корпускулярні убиті вакцини - являють собою штами бактерій і вірусів,
убиті (інактивовані) нагріванням («гріті вакцини») або з застосуванням хімічних речовин (формалін, спирт, ацетон, ін.). Убиті вакцини, як правило, є менш імуногенними, ніж живі, що визначає необхідність їхнього багаторазового введення, як правило, парентерального. До числа найбільш відомих убитих корпускулярних вакцин варто віднести коклюшну, брюшнотифозну (гріту, спиртову), холерну із суміші класичних штамів і штамів Ель-Тор серотипів Іна-ба й Огава, лептоспірозну.
• Хімічні вакцини являють собою різновид «убитих» вакцин, де, замість
цільної мікробної клітки або вірусу, вакцинуючу функцію несуть витягнуті з них хімічним шляхом розчинні антигени (раніше використовувались хімічні вакцини проти черевного тифу, паратифів А і В).
• Анатоксини за технологічним принципом є аналогом інактивованої
вакцини, де в якості імунізуючого антигену взяті екзотоксини токсикоутворюючих бактерій, які обробляються теплом і формаліном, очищуються та концентруються для посилення дії подразнення, адсорбуються, як правило, на гідраті окису алюмінію або, рідше, на іншому адсорбенті. Вони застосовуються багаторазово, парентерально, причому схема планової імунізації включає первинну вакцинацію й віддалені ревакцинації. При цьому створюється тривалий і напружений антитоксичний імунітет.
• Сироватки крові (венозної, плацентарної) гіперімунних тварин або
імунних людей, що містять захисні антитіла, створюють короткочасний швидкий імунологічний захист, тобто, здійснюється екстрена специфічна імунотерапія.
• Глобуліни є очищеним продуктом антитіл і також створюють швидкий захист (екстрене введення імунних тіл).

Всі профілактичні щеплення в Україні проводяться імунобіологічними препаратами вітчизняного та зарубіжного виробництва, що мають сертифікат якості. Транспортування, збереження і використання вакцин здійснюється з обов’язковим дотриманням вимог "холодового ланцюга" відповідно до Порядку забезпечення належних умов зберігання, транспортування, приймання та обліку медичних імунобіологічних препаратів в Україні.
Щеплення проводяться у кабінетах щеплень лікувальних установ відповідно до наказу МОЗ України від 31.12.2009 року №1095. У кабінетах щеплень для здійснення вакцинації можуть бути задіяні медичні працівники (лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою), які отримали спеціальну підготовку та володіють правилами організації і техніки проведення щеплень, туберкулінодіагностики, а також заходами надання невідкладної допомоги у разі розвитку післявакцинальних реакцій/ післявакцинальних ускладнень.
Медичні протипоказання до щеплень кожній конкретній дитині встановлються комісією з питань щеплень, що діє в кожному лікувальному закладі.

У день призначення профілактичного щеплення, безпосередньо перед його проведенням, проводиться медичний огляд з обов'язковою термометрією для виключення гострого захворювання та інформування осіб, які підлягають щепленню, батьків та осіб, які їх замінюють (при щепленні неповнолітніх), щодо можливих проявів побічної дії у післявакцинальному періоді. У медичній документації здійснюються відповідний запис про інформування щодо можливих проявів побічної дії, яка підписується громадянином, та запис лікаря про дозвіл на проведення щеплення.

Планова вакцинація відкладається до закінчення гострих проявів захворювання та загострення хронічних захворювань і проводиться відразу після одужання або під час ремісії. Гостре респіраторне захворювання, що має легкий перебіг і без підвищення температури тіла, не є протипоказанням до проведення планового щеплення. Контакт з інфекційним хворим, карантин не є протипоказаннями до проведення планового щеплення.
Післявакцинальні реакції – це клінічні та лабораторні ознаки нестійких патологічних (функціональних) змін в організмі, що виникають у зв’язку з проведенням щеплення. Післявакцинальні реакції бувають місцеві та загальні, звичайні та сильні.

Сильною місцевою реакцією у місці введення препарату вважається набряк м’яких тканин більше 50 мм у діаметрі, інфільтрат більше 20 мм, гіперемія більше 80 мм у діаметрі.

Сильні загальні реакції характеризуються підвищенням температури тіла вище 39оС.

Післявакцинальні ускладнення– це стійкі функціональні та морфологічні зміни в організмі, що призводять до значних порушень стану здоров’я.

Здоров’я нації – це багатство держави. Отже в руках кожної людини не тільки його майбутнє, а й добробут держави в цілому. Спільно забезпечимо наше майбутнє!