30.04 07:24    

Народився Володимир Михайлович 28 квітня 1956 року в селі Слобода-Романівська Новоград-Волинського району Житомирської області в селянській родині.

В 1978 року закінчив історичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка.

По закінченню університету з 1978 до 1986 року працював у ректораті цього навчального закладу спочатку помічником ректора, одночасно навчаючись в аспірантурі. А потім був викладачем і старшим викладачем. У 1986-1989 роках - начальник управління Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти України. З 1989 до 1991 року - на роботі в апараті ЦК Компартії України на посадах лектора, консультанта, помічника секретаря ЦК КПУ. У 1991 році знову повернувся до університету - доцент, докторант Київського університету імені Тараса Шевченка.

Свою політичну кар’єру вже в незалежній Україні Володимир Михайлових розпочав у серпні 1994 року відразу з посади помічника Президента Леоніда Кучми. Відповідав за сектор внутрішньої політики. У листопаді 1995 року призначений заступником Глави Адміністрації Президента України, а у вересні 1996 року – першим помічником Президента України. І, нарешті, з листопада 1999 року – Глава Адміністрації Президента України.

21 грудня 1999 року – член Ради національної безпеки та оборони України.

Під час парламентських виборів у 2002 році Володимир Литвин очолив виборчий блок «За Єдину Україну!», в якій увійшли Партія Регіонів, Трудова Україна, та інш. партії. 31 березня 2002 року блок «За Єдину Україну!» проходить до Верховної Ради (№1 в списку) набравши 12,05%. Таким чином Володимир Литвин став народним депутатом України по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу, а вже 28 травня 2002 року, на першій сесії Верховної Ради четвертого скликання він був обраний Головою Верховної Ради України.

З червня 2004 року - Голова Народної аграрної партії, котра потім була перейменована у Народну партію.

Під час президентських виборів 2004 року Володимир Литвин був одним із тих політиків, котрі зайняли нейтральну позицію, прямо не підтримавши ні Віктора Януковича, на Віктора Ющенка. А вже пізніше, під час загострення політичної ситуації в країні і подій Майдана, він бере на себе роль миротворця.

Після «помаранчевої революції» у 2006 році на парламентських виборах він очолив «Народный блок Литвина «МЫ», котрий не подолав 3-відсотковий бар’єр (набрав лише 2,44%). Цікаво, що при повній поразці у парламентських виборах, його Блок отримав майже 27 тис. депутатських мандатів в місцевих радах. Після такої політичної невдачі екс-спікер відійшов від активного політичного життя та зайнявся науковою діяльністю і написанням книг.

Але не надовго, і вже у 2007 році на позачергових парламентських виборах він бере реванш, очоливши Блок Литвина і під гаслами «Країні потрібен Литвин!» приводить до Верховної Ради свою фракцію у кількості 20 нардепівських багнетів.

Після довгих перемов та бурхливих подій в стінах Верховної Ради, котрі тривали майже рік, 9 грудня 2008 року Володимира Литвина обирають Головою Верховної Ради. На цей раз за таке рішення проголосували 244 депутати: 154 депутати з фракції БЮТ, 40 депутатів фракції НУ-НС, 27 – КПУ, 20 – Блоку Литвина і три народні депутати з фракції Партії регіонів (Тарас Чорновіл, Юхим Звягільський, Василь Грицак).

Литвин у гуморі:
• У 2002 році, коментуючи ідею перетворення України в парламентсько-президентську республіку, Литвин заявив: «Извините за откровенность: «Приверженцами абортов всегда выступают те, кто уже успел родиться». Приверженцами изменений, о которых идет речь, как правило, выступают те, кто еще не достиг наивысших властных ступеней. По моему убеждению, сегодня Украина как государство должна быть президентско-парламентской республикой» («День, 23 березня, 2002р.»)

• На початку 2002 року, на відповідь, як він відноситься до Юлії Тимошенко, він відповів: «Как может относиться еще не старый мужчина к женщине?.. Когда я встречаюсь с женщиной-политиком, я в первую очередь смотрю на нее как на женщину» («Форум», 22 лютого, 2002 г.).


Родина:
Володимир Литвин одружений, має двох дітей – донька Олена 1982 р.н. та син Іван 1989 р.н.. Дружина Володимира Литвина – Тетяна, економіст.

Старший брат – генерал-полковник Микола Литвин – колишній керівник Державної прикордонної служби України.


Наукова діяльність:
Володимир Литвин поєднує державну і політичну діяльність з науковою і викладацькою. З 1984 року - кандидат, з 1995 року доктор історичних наук. З 1996 року - професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

У 1997 році обраний членом-кореспондентом, у 2003 році - дійсним членом (академіком) Національної академії наук України. З грудня 2000 року - академік Академії правових наук України.

3 травня 2006 року обраний віце-президентом Національної академії наук України.

У квітні 2008 року Президент України Віктор Ющенко звільнив з посади ректора Національного університету ім.. Т.Г. Шевченка Віктора Скопенка та призначив в.о. ректора Володимира Литвина.

Заслужений діяч науки і техніки України (1998). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1999). Герой України (2004). Як спеціаліст з історії та політології займається проблемами історії влади.

Володимир Литвин є автором близько 400 наукових праць, в тому числі монументальних досліджень: “Політична арена України: дійові особи та виконавці”, “Украина: политика, политики, власть”, “Україна: хроніка поступу (1991-2001 рр.)”, “Україна: досвід і проблеми державного будівництва (90-ті роки ХХ ст.)”, “Вимір історією”, “Україна: Європа чи Євразія”, “Служити живому життю народу”, “Творити Україну Велику”, “Історія України” в 3-х томах, “Право правди”, “Україна-2004. Події. Документи. Факти” у 3-х томах, “Україні бути”, “Історія України” (навчальний посібник). Як співавтор виступав у підготовці та публікації фундаментальних робіт: “Уряди України у ХХ ст.”, “Україна: ХХ століття”, “Нариси з історії української дипломатії”, “Політичний терор і тероризм в Україні. XIX-XX ст.”, “Історія української культури”, “Історія українського селянства” та багатьох інших.