Народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин Микола Присяжнюк про проблеми українського АПК: «Тільки та країна, яка спроможна забезпечити продовольчу безпеку, є по-справжньому вільною і незалежною»
«Сільськогосподарське виробництво традиційно було потужною галуззю української економіки.
Родючі ґрунти, сприятливий клімат, багаті традиції землеробства – все це і сьогодні є підґрунтям для того, щоб аграрний комплекс займав пріоритетне місце в економіці, гарантував потреби населення в якісних і доступних продуктах харчування, забезпечував достойний рівень життя селянам та експортний потенціал держави. Проте це можливо лише за умови, що аграрна політика стає пріоритетом для держави, а виконавча влада акумулює інтереси людей, які працюють на землі і годують країну.
На жаль, практика останніх років засвідчує зворотне. Сукупний обсяг держпідтримки українського агросектору сьогодні складає 3% вартості валової продукції сільського господарства (в Європі та ж цифра становить 12%). І якщо великий аграрний бізнес ще якось представлений у владі і може себе захистити, то малий та середній віддані на прокорм бюрократам і чиновникам. А особисті селянські господарства цілеспрямовано знищуються, у тому числі через впровадження різноманітних європейських вимог до сільгосппродукції – часто таких, які жодним чином не поліпшують її традиційну якість. І це відбувається на фоні повної відсутності держзамовлень, котрі могли б врятувати приватні господарства, які сьогодні виробляють 49% м’яса, 80% молока, майже 98% картоплі, 90% овочів, 86% плодів та ягід.
В результаті через недолугу бюджетну політику і відсутність комплексної програми підтримки та розвитку АПК цілі українські аграрні галузі опинилися на межі зникнення: молочне тваринництво, цукрова та рибна галузь. Натомість український АПК налаштовується на вирощення виключно монокультур – зерна та соняшника, під замовлення «зовнішніх сил», які потребують сировини цих культур і яким не потрібна Україна як потужна самодостатня сільськогосподарська країна з тваринницькою галуззю, котра здатна забезпечити молоком та м’ясом своє населення і експортувати його.
Нинішню українську владу подібна ситуація влаштовує. Інакше як можна пояснити повну незахищеність українського внутрішнього ринку від закордонної експансії. Лише за три квартали цього року в Україну імпортовано 390 тис. тонн м’яса – втричі більше, ніж торік. Аналогічна ситуація з молокопродуктами. При тому, що Житомирщина завжди займала передові позиції в Україні по виробництву молока, сьогодні молокопродукти складають 23% від всіх імпортованих до нас товарів, а область нині – в лідерах за темпами скорочення поголів’я ВРХ.
Чи існує більше приниження для українського селянина, ніж нехтування його досвідом – хлібороба, скотаря, господаря на своїй землі? При такому цинічному ставленні держави до праці землероба питання про те, чому деградує, вимирає українське село, стає риторичним. Якщо аграрна економіка націлена не на благополуччя сільської громади, а на отримання прибутку окремих осіб, вона перетворюється на механізм, який позбавляє громаду життєвої сили, а країну – продовольчої безпеки. Втративши село, ми не зможемо сказати: «Хто ми!» В селі – наше духовне коріння, наш менталітет.
Звичайно, штовхати людину донизу легше, ніж тягнути її нагору. Але можливість виправити ситуацію в АПК є. Конче необхідна нова державна політика в галузі АПК, і для її реалізації до влади повинна прийти нова політична сила – люди, які здатні мислити стратегічно, по-державницькому.
Кандидат у Президенти Віктор Янукович має чітку програму відродження українського села і зміцнення авторитету українського селянства. Вона ґрунтується на державній підтримці приватних селянських і фермерських господарств. Однією з форм такої підтримки є держзамовлення, зокрема в тваринництві. Держава надаватиме селянському господарству високоякісний племінний матеріал (телят, поросят і т.і.), забезпечить їх збалансованими кормами і гарантуватиме селянину, що він зможе продати тварин державі по гарантованій ціні. Так само за принципом гарантованого держзамовлення вибудовуватиме держава свої стосунки і з фермерськими господарствами, забезпечуючи їх технікою, при потребі організовуючи навчання персоналу. Адже аграрний сектор сьогодні як ніколи потребує поєднання виробництва і аграрної науки. Є перспектива використання в тваринництві можливості лізингу, причому можна говорити не тільки про лізинг обладнання, а й про лізинг кадрів для сімейних ферм, використання племінного матеріалу тощо.
Ми пропонуємо створювати виробничі кооперативи, які об’єднуватимуть власників земельних паїв. Вони можуть самостійно обробляти свої землі чи при бажанні здавати їх в оренду. Але розмір орендної плати і її виплату контролюватиме громада. Важливим у цьому зв’язку є питання створення Державного земельного (іпотечного) банку – спеціалізованого державного банку, який створюється для розвитку системи кредитування АПК під заставу землі та іншого нерухомого майна. Саме конкурентоспроможні товаровиробники мають бути основними одержувачами та розпорядниками державних субсидій, кредитів – під масштабні проекти розвитку та модернізації галузі.
Втілити в життя ці плани реально. Але для початку потрібно вирішити кілька нагальних проблем, на важливості яких я, як голова комітету ВР з питань аграрної політики та земельних відносин, наголошував неодноразово. Перш за все, це проведення інвентаризації сільгоспземель (це між іншим покаже і масштаби того «дерибану» землі, який має місце за нинішньої влади), створення кадастру землі, створення Державного земельного (іпотечного) банку, введення жорсткого державного контролю ринку землі.
Саме місцеві громади, сільські ради при створенні цивілізованого ринку землі матимуть першочергове право на купівлю–продаж землі, що стане реальною можливістю значного поповнення місцевих бюджетів».
Прес-служба Партії регіонів
