«Вставай, Україно!» - завершується

18.05 08:12    

сеукраїнська акція під назвою «Вставай,Україно!» добігає до свого фінішного завершення. 18 травня 2013 року до Києва прибудуть посланці з усіх областей України, де протягом двох місяців проводилися мітинги за участі головних опозиціонерів України. Проте вже зараз можна впевнено говорити, що акція із претензійною назвою, на яку покладалися великі опозиційні сподівання, із тріском провалилася.

По-перше, вона не стала всеукраїнською. Навіть у найпростішому, географічному вимірі, неважко простежити, що лідери опозиційних партій проігнорували мало не половину України, бо у південно-східних регіонах держави, а особливо у Криму, опозиціонерам не вдалося не те що «підняти» Україну, але й хоча б сколихнути майже дрімаючу громадську думку. Та й навіть у традиційно «своїх» областях лідери та організатори акції «Вставай, Україно!» відверто осоромились, адже їх поїздки збирали по дві-три тисячі громадян, в основному із числа штатних активістів, які завжди сподіваються непогано підробити на завжди поживному політичному ґрунті.

Сьогодні у рядах опозиціонерів панує однозначна негативна та невдала оцінка акції, яку опозиційні керманичі розпочали спонтанно, особливо не радячись із своїми регіональними лідерами та партійцями. Ще одна деталь, яка безумовно мала негативний вплив на проведення, а загалом, і на підсумки акції «Вставай, Україно!», це очевидна розбалансованість партій національно-демократичного табору. Опозиціонери виявили справжню пихатість та давно небачену зневагу не лише до мешканців південно-східних областей України, але ще більшою мірою вони проігнорували своїх недавніх колег із багатьох партій національно-демократичної орієнтації, які із різних причин не потрапили до складу парламенту.

Ні Рухи, ні УРП, ні Захисники Вітчизни,ні «Українська платформа - Собор», не отримали дієвого «запрошення» від організаторів акції «Вставай, Україно!». Що вже й казати про соціалістів, всіляких «зелених» партій, які цілком нормально і, навіть гармонійно, вписувались у сценарії проведення акції, що ставила за мету повалення нині діючої влади. Але де там! Опозиціонери вважали, що разом із парламентським статусом та значками депутатів Верховної Ради України вони отримали певну (чи й повну) монополію на боротьбу із «режимом». Тобто, вже на першому етапі боротьби у ході акції «Вставай,Україно!» легко вгадувалися далекосяжні розрахунки та сподівання її організаторів. Головним завдання виявилося не стільки підняти та спонукати народ до протесту, скільки заробити належних політичних балів, які враховуватимуться при майбутньому розподілі владних портфелів. Так і лише так можна пояснити своєрідну ізоляцію від участі в організації заходів широких верств громадськості.

Треба сказати, що народ майже одразу відчув фальш, яку випромінювали опозиційні лідери, прибуваючи у той чи інший регіон держави для участі в акції «Вставай, Україно!». А що вже до риторики та проблематики виступів опозиційних «вождів» під час влаштованих під час акції мітингів, то вони, ті виступи, були однаковими і по змісту, і, як кажуть, «по формі». Теза про «поганого» Януковича і «поганого» Азарова подеколи доповнювалася аргументами про злочинність «сім’ї», а зовнішньополітичний «вектор» у виступах опозиціонерів весь час «крутився» над протиставленням Європейського та Митного союзів. А далі, як кажуть, у залежності від специфіки регіону. Щоправда, ніхто особливої уваги на особливості проблем населення у тому чи іншому регіоні держави, не звертав.

Іноді здавалося, що замість Яценюка чи Тягнибока, не кажучи вже про рідкі появи на опозиційних мітингах Віталія Кличка, можна ставити підсилювачі, які транслюватимуть виступи вище означених персонажів у режимі запису. І так – протягом усіх трьох місяців, коли Україну намагалися підняти, збудити, але із того так нічого путнього не вийшло. Так, про акцію напевно що будуть згадувати, але про її вдалість та ефективність вже сьогодні говорити не доводиться. Тут, як мовиться, все чітко і недвозначно зрозуміло! Адже за гроші опозиція намагалась створити міф про боротьбу за інтереси пересічних громадян, вбиваючи при цьому поняття партійної системи та породжуючи пристосуванців які без ідеології і власних політичних поглядів, готові за гроші стояти (стояли!!!) під будь-якими прапорами.

Ще одним яскравим прикладом провальності демонстрації опозиційності слугували заходи з нагоди святкування Дня Перемоги. Коли загальна кількість учасників які прийняли участь в масових заходах перевищила 3 млн. людей по всій Україні, в той час коли сумарна кількість учасників акції «Вставай, Україна!» не перевищила декількох десятків тисяч.