В Червоноармійському районі живе ангел-охоронець бабусь

16.04 10:29    

Якого віку не була б людина, вона повинна відчувати себе потрібною. Спілкування може не тільки зарадити, але й допомогти. Адже навіть добре слово може когось врятувати від відчаю. У всі часи потрібні щиросердні люди, які горе або радість оточуючих сприймають як своє власне горе та радість. Як є поблизу така людина, душевний біль легше, небо світліше, радість більша.
Такою і є Наталія Лук’янчук – соціальний працівник у селі Новини Червоноармійського району, до того ж активна соціалістка. Вона обслуговує одиноких бабусь, допомагає їм не тільки практично, але й духовно.

– Я надзвичайно люблю своїх стареньких, та й старенькими їх не назвеш, адже серед 8 бабусь є такі, що й мене ще веселять та підтримують. Приходиш до них, поспілкуєшся і, ніби на душі легше стає, одразу такий приплив енергії. У мене таке враження виникає, що й сама пройшла всю війну, на всіх кар’єрах працювала, всі лихоліття пережила. Адже хочеться їм поділитись і до того ж бачити в твоїх очах не байдужість, а цікавість та співчуття, - розповідає Наталія.

Жінка має й свою родину – чоловіка та двоє синочків, але на роботу поспішає за покликом серця. Подобається їй спостерігати за посмішками бабусь, коли вона щось з магазину принесе, смачного зготує або городика посіє, чи чистий одяг принесе. До того ж про кожен день народження стареньких Наталія пам’ятає і купує бабусям невеличкі подаруночки. А найцінніше для них – це поспілкуватись із Наталією, поділитись найпотаємнішим. Бабусі Пелагеї уже 91, але вона ще надзвичайно активна громадянка, адже цікавиться політикою і знає в обличчя та по голосу багатьох депутатів. Також просить Наталію Лук’янчук читати їй свіжу пресу, бо ж хоче бабуся бути в курсі всіх подій і не тільки на політичній арені.

За словами Наталії, найприємніше, коли цінують те, що ти робиш. Діти стареньких навіть написали лист-подяку за невтомну та сумлінну працю і відкрите серце. Але жінка не афішує своїх нагород, адже головне, що це їй додає сил.

І незалежно від того, яка пора доби, Наталія завжди приїде та допоможе. Каже, що навіть вночі телефонують і змушена йти, бо й сама хвилюється. Стали вони для неї всі восьмеро наче рідненькі.
- Зараз піст, то домовляюся з батюшкою, щоб приїхав їх посповідати. Бо ж для бабусь з’їсти шматок святої паски без сповіді у Великому пості – страшенний гріх. До немічних заводжу сама. А хто ще може пересуватись самостійно, то й разом до каплички йдемо. Вони обов’язково ставлять свічечку і за моє здравіє та бажають довгих років життя і міцного здоров’я, - ділиться Наталія Лук’янчук.

Коли запитуєш, що найбільше бабусі полюбляють їсти, то жінка з усмішкою відповідає, що по-різному. Проте капусняк та завиванці – посідають перше місце. Щодо продуктів, то купує в магазинах за кошти стареньких, але й голова сільської ради інколи крупи, борошно, цукор, мило виділяє.
- Ніколи не забуду ці вдячні очі бабусі, коли я їй привела оселю до порядку: побілила стіни, помила все, пошила з власної тканини штори, попрасувала занавіски. Заради цього й варто творити таке добро, - розповідає Наталія.

Турбуватись про людське життя – це справді благородна місія. Людина приходить у цей світ не тільки з правами, але й з обов’язками. Дякуючи таким свідомим соціалісткам, як Наталія Лук’янчук, наша старість шанована та не настільки самотня.