Як повідомили Інтернет-виданню
Рупор Житомира в Прес-службі МОЗ України, 27 травня 2010 року відбулась Всеукраїнська нарада з актуальних питань реформування та розвитку галузі охорони здоров’я України, яка пройшла в місті Житомир. Нарада проводилась за участю Віце-прем’єр-міністра України Володимира Семиноженка, Міністра охорони здоров’я України Зіновія Митника, заступників Міністра, Голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Тетяни Бахтеєвої, керівників територіальних органів охорони здоров’я, головних лікарів центральних районних, центральних міських та міських лікарень міст обласного значення, начальників (відділів) охорони здоров’я районних державних адміністрацій та районних у містах рад, головних лікарів станцій швидкої медичної допомоги (самостійних закладів), осіб, включених до регламенту Наради.
Після вступного слова Міністра Зіновія Митника, з доповідями виступили заступник Міністра Валерій Бідний та в.о. директора Департаменту розвитку медичної допомоги МОЗ України Микола Хобзей.
ПЕРВИННА МЕДИКО-САНІТАРНА ДОПОМОГА
Сьогодні галузь охорони здоров’я як ніколи готова перейти від теорії та пілотних експериментів в окремих регіонах до проведення масштабних системних перетворень. Про це сказав, починаючи доповідь, заступник Міністра Валерій Бідний. Основними передумовами для проведення системних структурних реформ є: по перше – незадовільний стан здоров’я громадян України; по друге - неспроможність національної системи охорони здоров’я забезпечити доступність, якість та своєчасність медичних послуг.
З метою оцінки спроможності національної системи охорони здоров’я забезпечити населення України необхідною медичною допомогою було проведено низку заходів, які дозволили оцінити реальний стан галузі.
До цих заходів слід в першу чергу віднести проведення протягом останніх років інвентаризацій закладів охорони здоров’я, їх мережі, кадрового, фінансового та матеріально-технічного забезпечення. Результати цих інвентаризацій виявилися невтішними та підтвердили наші найгірші очікування.
Валерій Бідний запропонував зупинитись лише на деяких проблемних питаннях галузі, а саме на функціонуванні первинної медико-санітарної допомоги, яка, за свідченням світової медичної спільноти, є найкращим шляхом для забезпечення широкого доступу населення до медичних послуг та універсальним підходом для задоволення пріоритетних потреб галузі і впливу на фундаментальні детермінанти здоров’я населення.
Одним із основних проблемних питань первинного рівня надання медичної допомоги залишається кадрове забезпечення, яке є вкрай незадовільним і з кожним роком загострюється. Так, показник забезпечення населення лікарями первинної медико-санітарної допомоги в півтори рази менше, ніж в середньому по країнах Європейського регіону.
Суттєве навантаження лікарів, що надають первинну медико-санітарну допомогу населенню, відсутність умов для закріплення кадрів на місцях, а саме забезпечення житлом молодих фахівців, низький рівень заробітної плати медичних працівників та відсутність економічної мотивації для роботи у закладах первинного рівня, насамперед у сільській місцевості, а також щорічна плинність кадрів з різних причинах – у зв’язку із смертю, інвалідністю, виїздом за кордон, виходом на пенсію, переходом у приватний сектор тощо, призвели до дефіциту лікарських кадрів, який становить близько 13 тисяч.
Бентежить. крім того, стан будівель значної кількості закладів первинної медико-санітарної допомоги. Насамперед, у сільській місцевості, цей стан оцінюється як неприйнятний для надання медичної допомоги.
Значною проблемою є доступність надання медичної допомоги, що обумовлено великим радіусом охоплення населення первинною медико-санітарною допомогою. Ситуація ускладнюється відсутністю транспортних засобів для потреб закладів первинного рівня.
Одним із чинників неефективного використання ресурсів галузі є надмірно розгалужена та неадекватна мережа закладів охорони здоров’я. За останні роки суттєво змінилась мережа закладів охорони здоров’я, у тому числі і закладів первинного рівня, але вона так і не задовольняє потреби галузі.
Показник забезпечення населення закладами первинної медико-санітарної допомоги в чотири рази менше, ніж в середньому по країнах Європейського регіону.
Враховуючи зазначене, були визначені основні напрямки державної політики щодо розвитку первинної медико-санітарної допомоги.
Одним із важливих кроків у частині проведення реформ первинного рівня стало затвердження Загальнодержавної програми розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини. Головною метою Програми є забезпечення зниження рівня захворюваності, інвалідності та смертності населення шляхом формування і налагодження ефективного функціонування системи надання населенню доступної і високоякісної первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини.
Розрахункові обсяги фінансування Програми становлять 3 млрд 417 млн грн, що фактично в 13 разів менше, ніж затверджено Програмою. Разом з тим, ми не повинні придавати великої уваги цьому питанню, а зосередитися на раціональному та більш ефективному використанню наявних ресурсів та подальшому реформуванню первинного та тісно пов’язаного з ним вторинного рівнів надання медичної допомоги.
Що ми очікуємо від реалізації Програми? Перш за все: підвищення якості, доступності та забезпечення безперервності медико-санітарної допомоги населенню;
зменшення потреби у стаціонарній, спеціалізованій амбулаторній та швидкій медичній допомозі;
зміну ставлення і підвищення відповідальності за здоров'я населення владних структур, роботодавців та кожного окремого громадянина.
А в кінцевому результаті - покращання стану здоров'я населення.
Разом з тим, досягнення мети та очікуваних результатів реалізації Програми неможливо без системних перетворень. Мова йдеться про запровадження перспективних моделей первинної медико-санітарної допомоги.
Поставлені дуже короткі терміни для їх виконання, але нинішній стан галузі охорони здоров’я, насамперед її фундаменту, що представляє собою первинний рівень надання медичної допомоги, не дозволяє нам надалі зволікати з проведенням системних реформ. В іншому випадку ситуація надалі буде тільки ускладнюватися.
Міністерство охорони здоров’я усвідомлює, що будь-які запропоновані реформи не будуть реалізовані без розуміння та належної підтримки на місцях. Саме тому сьогоднішня нарада проходить за участю головних учасників цього процесу.
Результатом підготовчої роботи має стати план реорганізації первинної медико-санітарної та спеціалізованої медичної допомоги.
Ця робота покладається якраз на плечі керівників районів та міст. Загалом при впровадженні моделі первинної медико-санітарної допомоги у сільській місцевості можна виділити 3 основні етапи.
На першому етапі здійснюється формування штатів і організаційно-функціональної структури закладу.
Він передбачає:формування у структурі поліклінічних відділень центральних районних лікарень та самостійних міських поліклінік центрів первинної медико-санітарної допомоги як структурних підрозділів цих закладів;
об’єднання на рівні районного бюджету в один фінансовий пул коштів територіальних громад району, що спрямовуються на забезпечення фінансування медичного обслуговування населення для отримання більш потужного джерела фінансування та більш ефективного управління обмеженими ресурсами;
визначення ФАПів структурними підрозділами сільських лікарських амбулаторій;
підпорядкування сільських лікарських амбулаторій центральним районним лікарням;
поступове формування оптимальної мережі первинного рівня надання медичної допомоги;
матеріально-технічне забезпечення центрів первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторій загальної практики-сімейної медицини;
кадрове забезпечення центрів первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторій сімейної медицини.
Другий етап впровадження перспективної моделі у сільській місцевості передбачає:
створення органів управління охороною здоров’я – відділів охорони здоров’я районних державних адміністрацій як замовників медичних послуг та розпорядників бюджетних коштів на відповідній території;
створення юридично самостійних Центрів первинної медико-санітарної допомоги;
продовження формування оптимальної мережі первинної медико-санітарної допомоги.
Третій або завершальний етап впровадження моделі первинної медико-санітарної допомоги на селі передбачає: автономізацію закладів первинного рівня, надання їм статусу комунальних некомерційних неприбуткових підприємств; впровадження державних закупівель послуг первинної медико-санітарної допомоги та фінансування суб'єктів первинного рівня за подушним принципом та запровадження стимулюючих виплат за якість та обсяги роботи; впровадження механізму реалізації права пацієнтів вільно вибирати лікаря первинного рівня або у визначеному порядку його змінювати; впровадження механізмів забезпечення організації доступу пацієнтів до спеціалізованої допомоги через направлення лікаря первинного рівня за винятком випадків, що потребують подання невідкладної спеціалізованої медичної допомоги.
На виконання завдань та заходів Загальнодержавної програми розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини та рішення останнього засідання Колегії нами опрацьовується низка нормативно-правових актів з питань розвитку первинного та вторинного рівнів надання медичної допомоги, які в обов’язковому порядку будуть направлені в регіони для розгляду та врахування запропонованих вами пропозицій та зауважень.
Окрім того, на сьогодні міністерством доопрацьовується низка важливих для галузі законопроектів, а саме: нова редакція основ законодавства, заклади охорони здоров’я та медичне страхування, в яких враховано позиції, необхідні для проведення реформ у системі медичного обслуговування населення.
Реформування первинної медико-санітарної допомоги і її розмежування з іншими ланками дозволить прискорити структурну реформу вторинної медико-санітарної допомоги шляхом створення так званих «госпітальних» округів, що об’єднують заклади декількох сільських районів або міст і районів залежно від щільності та характеру розселення населення, з урахуванням стану транспортних комунікацій, матеріально-технічного та кадрового потенціалу стаціонарів, профілів їх діяльності та структури медичних послуг. Для цього необхідно здійснити диференціацію лікарень з урахуванням інтенсивності надання медичної допомоги.
Структура «госпітального» округу включатиме: багатопрофільну лікарню інтенсивного лікування, яка створюється на базі потужної центральної районної, центральної міської або міської лікарні міста обласного значення; лікарні для відновного лікування з урахуванням потреби; хоспіс у розрахунку 1 заклад на округ; заклади медико-соціальної допомоги або сестринського догляду, які створюються базі центральних районних, районних або міських лікарень, не задіяних як лікарні для інтенсивного лікування; лікарні для планового лікування хронічних хворих у кожному сільському адміністративному районі, місті без районного поділу або у районі міста з районним поділом, які створюються на базі центральних районних, районних або міських лікарень, не задіяних як лікарні для інтенсивного або відновного лікування, паліативної та хоспісної допомоги.
Структурна реформа вторинної медико-санітарної допомоги дозволить зменшити надмірну децентралізацію та фрагментацію фінансових потоків на фінансування закладів, які її надають.
Загалом запропоновані сьогодні моделі реформування первинного та вторинного рівнів надання медичної допомоги дозволять сформувати сучасну модель надання медичної допомоги на рівні міста та району, підкреслив Валерій Бідний, завершуючи доповідь.
ЕКСТРЕНА МЕДИЧНА ДОПОМОГА
Наступна доповідь, присвячена екстреній медичній допомозі, була представлена громадськості в.о. директора Департаменту розвитку медичної допомоги МОЗ України Миколою Хобзеєм.
За його словами, загальнодержавна система надання екстреної медичної допомоги є складовою частиною галузі охорони здоров’я України, яка забезпечує термінові організаційні, діагностичні та лікувальні заходи, направлені на надання медичної допомоги хворим та постраждалим, які знаходяться у невідкладних станах на догоспітальному та ранньому госпітальному етапах, на всій території держави за єдиними правилами, обсягом та нормативами як у повсякденних умовах, так і за умов надзвичайної ситуації та поєднує у своєму складі служби: швидкої медичної допомоги; Державної служби медицини катастроф та відділення невідкладної медичної допомоги лікарень.
Основними принципами функціонування цієї Системи є доступність і безоплатність, своєчасність та якість надання екстреної медичної допомоги особі, яка перебуває у невідкладному стані.
Діюча на сьогодні модель надання екстреної медичної допомоги виглядає дещо архаїчно, оскільки принципи її функціонування, закладені ще радянською моделлю, не відповідають сучасним стосункам між територіями, а іноді суперечать положенням законодавства про місцеве самоврядування. Такий стан речей призводить до того, що заклади та штати Служби постійно скорочуються, проте не завжди професійно обґрунтовано.
Так, за даними офіційної статистики МОЗ України, в нашій державі за останні 10 років кількість станцій (відділень) ШМД скоротилась на 41 одиницю, кількість виїзних бригад – на 46 одиниць.
За статистичними даними в Україні станом на 1.01.2010 р. існує 998 закладів ШМД (у 2001 році було 1039), з них самостійних 96 (у 2001 -118), та 902, що входять до складу інших закладів (у 2001 році було 921) із загальною кількістю бригад швидкої медичної допомоги – 3347 (у 2001 році було 3393).
- лікарські 1452 бригади, питома вага яких складає близько 43% (у 2001 році 46,5%);
- фельдшерські 1894 бригади питома вага яких складає майже 57% (у 2001 році 53,5%).
В свою чергу серед загальної кількості лікарських 10,5 % складають спеціалізовані бригади. Тобто іде природній процес заміни лікарських бригад на фельдшерські, зазначив Директор Департаменту МОЗ України. Протягом 2009 року в Україні бригадами швидкої медичної допомоги здійснено 12 млн 306 тисяч 100 виїздів. Серед них 19,1 % припадає на сільську місцевість.
Структура виїздів за нозологіями виглядає наступним чином:
- 78,3 % раптове погіршення стану здоров’я особи,
- у 7,2 % травма,
- у 0,57 % пологи,
- інші захворювання стали причиною 6,7 % викликів.
«Хочу звернути вашу увагу, що у 7,1 % випадків бригади швидкої медичної допомоги були зайняті міжлікарняними перевезеннями, що не є функцією швидкої медичної допомоги. У 5,6% виконані необґрунтовані виклики. Такий стан служби екстреної медичної допомоги спонукав Міністерство до рішучих дій щодо зміни принципів організації надання екстреної медичної допомоги на території України», - зазначає Микола Хобзей.
На сьогодні базовим документом, що регламентує ці зміни, є наказ МОЗ від 1 червня 2009 року № 370 “Про єдину систему надання екстреної медичної допомоги населенню України”.
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.11.2009 №1426-р "Про схвалення Концепції проекту Закону України "Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги", яким схвалено запропоновану Міністерством Концепцію майбутнього Закону. Ключовим у цьому Законі повинно стати теза: "Єдина Система екстреної медичної допомоги є елементом національної безпеки держави".
Головним, за словами директора Департаменту, є створення Системи на відповідних територіях шляхом реорганізації існуючих підрозділів служби швидкої медичної допомоги (станцій, підстанцій, відділень) та закладів Державної служби медицини катастроф шляхом утворення відокремленого структурного підрозділу обласного підпорядкування "Республіканський, Автономної Республіки Крим, обласний, міський міст Києва та Севастополя центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф“. Створення таких центрів цілком відповідає сучасним тенденціям, що визначені проектом закону України "Про лікувальні заклади".
Організаційна структура Системи має виглядати наступним чином:
Органом стратегічного управління Системою є МОЗ, при якому створюється Ситуаційний Кризовий центр та діє підрозділ санітарної авіації, діяльність якого, як і державні цільові програми повинні фінансуватися з бюджету МОЗ. За діяльність Системи на територіальному рівні відповідають Голова Кабінету Міністрів АР Крим, Голови ОДА та Голови МДА міст Києва та Севастополя.
Органами оперативного управління відповідних територій є Територіальні центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф які у своєму складі повинні мати наступні складові:
- Службу швидкої медичної допомоги, централізовану на рівні Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя;
- Службу медицини катастроф;
- Оперативно-диспетчерську службу.
Фінансування вищезазначених складових має здійснюватись з бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Статтями проекту майбутнього Закону визначено, що:
• Система має свій прапор, емблему, формений одяг
• Медичні працівники Системи забезпечуються форменим одягом безоплатно
• Співробітники виїзних бригад швидкої медичної допомоги повинні пройти процедуру професіонального добору і не мати протипоказань до роботи.
• Відповідальність за посягання на життя та здоров'я працівника Системи, під час виконання ним своих службових обов'язків.
Як зазначив Микола Хобзей, МОЗ разом з зацікавленими міністерствами і відомствами бере участь у заходах щодо запровадження єдиного номеру екстреного виклику "112", який планується ввести на всій території України на початку 2012 року. Для того щоб Система функціонувала на території держави без ускладнень необхідно: по-перше поєднати всі наявні ресурси в Систему, що діє за єдиними правилами та стандартами; по-друге, відповідальність за функціонування Системи на рівні територій несуть Голови ОДА, як це прийнято у всьому цивілізованому світі.
