Дорогі жителі міста, друзі, колеги, бойові побратими!
Ліквідатори та їх сім’ї вдячні всім хто прийшов сюди, щоб віддати шану тим, хто в 1986 році пішов у ядерне пекло, щоб врятувати світ.
31 рік тому 26 квітня пекельний вогонь Чорнобиля опалив землю і душу мільйонів українців. Аварія на ЧАЕС увійшла в історію, як найбільша техногенна катастрофа, що призвела до негативних екологічних, медичних та соціально-екологічних наслідків.
Чорнобиль – не лише велика трагедія, а і символ безмежної мужності тисячі наших земляків.
Чорнобильська катастрофа завдяки самопожертві ліквідаторів аварії стала символом жертовності в ім’я Батьківщини, в ім’я мільйонів людей та прийдешніх поколінь.
В квітні-травні того далекого 1986 року до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС були залучені біля 300 працівників пожежної охорони Житомирщини. На жаль 112 з них у молодому віці пішли з життя. Їм в той час було по 22-24 роки. Багато з них навіть не встигли одружитися.
Це не просто факти, а тяжкі спомини, покалічені душі і серця, втрачене здоров’я та життя, нездійсненні мрії й надії, сльози безмежної скорботи дружин і матерів, втрата батьківської підтримки дітей.
На жаль, ліквідатори і вдови залишаються сам на сам з гіркими щоденними проблемами. В народі кажуть, що час виліковує рани. Одначе у нас ліквідаторів рани Чорнобиля кровоточать і нині. Та ми сьогодні зібралися, не з приводу проблем – не місце і не час. І ми це розуміємо.
Мене турбує інше питання, вирішення якого не потребує ніяких коштів. Я звертаюся до молодих громадян нашого міста, які народилися після Чорнобиля. Ваші діди та батьки виховані тим часом, в якому вони жили, поставили найвищу планку життя людини, жертвуючи своїм життям заради спасіння людства, проявляючи безмежну мужність і відвагу, патріотизм і самопожертву, як бійці у Великій вітчизняній війні. От тільки вороги були різні – фашисти та радіація (видимий ворог і невидимий – без запаху та обличчя). Фашисти проливали людську кров, а ми віддавали свою кров за життя людей.
Тож з великою повагою відносьтеся до ліквідаторів, вони свою місію виконали, даючи Вам життя. Нічого більше так не ранить душу і серце як незаслужена байдужість і жорстокість до цих покалічених людей.
На превеликий жаль ліквідатори з цим зустрічаються дуже часто.
Не можна не згадати про ту нелюдську роботу, яку виконали ліквідатори в Чорнобилі під пронизуючою тіло радіацією. Практично уявити, що там було людині, яка не пройшла через це пекло – неможливо. Нині немає жодного здорового ліквідатора – пожежного, які ще залишились живими.
Із того комплексу надзвичайно-небезпечних робіт, достатньо для розуміння нагадати лише про два епізоди, які випали на долю пожежних Житомирщини. Зокрема відкачка 36 тис. кубічних метрів води з-під зруйнованого реактора. Якби активна маса реактора провалилась в цю воду, то стався б вибух водневої бомби з непередбачуваними катастрофічними наслідками. Радіація в місці роботи сягала більше 100 рентген.
Крім того в ніч з 22 на 23 квітня 1986 року сталась пожежа в кабельних тунелях між 4-м зруйнованим і 3-м робочим реакторами станції. Виникла загроза швидкого розповсюдження вогню по всій станції (3-2-1 реактори). Пожежу гасили 3 сотні пожежних і якби її не ліквідували до ранку, то нежила зона сягнула б 800 км. У найгіршому випадку ми сьогодні б не стояли з вами на цьому мітингу. В зоні пожежі рівень радіації сягав від 250 до 500 рентген. Пожежних міняли через кожні 10 хв, адже при довшому перебування вони одержували смертельну дозу радіації.
Першими до гасіння цієї пожежі приступили вогнеборці пожежної частини № 1 м. Житомира старшина Щирий В’ячеслав, старші сержанти Караульний Григорій, Меречин Едуард, молодший сержант Поляков Олександр, які були нагороджені орденами «Знак пошани». Честь і Слава їм за подвиг і мужність.
Вісьмом пожежним першого ешелону за мужність та героїзм, в тому числі і двом нашим землякам сержанту Миколі Ващуку (з Овруцького району) та генералу Володимиру Максимчуку (з Любарського району) було присвоєно звання Героїв Союзу і України – нажаль посмертно.
Хочу від імені ліквідаторів , інвалідів Чорнобильців та вдів подякувати всім, хто залишається небайдужим до їх нелегкого життя, в кого не зачерствіла душа до нашої долі.
Світовою спільнотою 26 квітня визнано «Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних аварій та катастроф», яке відзначається щорічно. Ця планетарна катастрофа сталась в Україні, і ця гірка сторінка залишиться в історії нашої держави навічно.
Тож схилимо голову в цей трагічний день перед живими, мертвими і ненародженими. Пам’ятайте тих, хто захистив ваше життя.
Борис Чумак, ліквідатор аварії на ЧАЕС,
полковник у відставці,
у 1986 році керівник пожежної охорони області,
нині голова благодійного фонду «Пожежні Чорноблия» 
