— Що трапилося? — зателефонували в середу вранці до редакції нашої газети цікаві, як представилися, читачі. — Ви ж, журналісти, маєте знати, хто й чому стріляв учора десь після дев'ятої вечора в районі ПТУ. Одні кажуть, ніби якісь розбірки були між власниками двох авто, інші — що це міліція переслідувала злочинців...
— Ніякої стрілянини не було, — заперечив одразу ж начальник Малинського міськвідділу міліції Михайло Старовойт, до якого ми звернулися за коментарем. — А ось переслідування автомобіля, який не зупинився на вимогу працівників ДАІ, справді, мало місце...
За повідомленням Мій Малин однак Михайло Володимирович злукавив, і, не без допомоги його ж підлеглих, нам вдалося відшукати учасників того інциденту.
— Десь без чверті десять вечора мені зателефонував брат, — розповів депутат міської ради Микола Матер’ян. — «Нас із салютом проводжають з Малина», — пожартував. Хоча, як виявилося, тієї миті їм було не до жартів.
Зі своїми земляками брат Матер'яна повертався з Ковеля, де гостювали у батьків, до Києва, де живуть і працюють. По дорозі заїхали до Малина — передати від батьків братові свіжину. А коли від'їжджали з нашого міста, і трапилася та не досить приємна пригода.
— Водій, що був за кермом нашого «Вольво», — розповів брат Матер'яна по телефону, — вперше у Малині, тому не одразу зорієнтувався, що з центру міста нам слід було повернути на вулицю Кримського, а не в бік паперової фабрики, тому дещо порушив правила руху.
— Очевидно, — продовжує наш співрозмовник, — це не лишилося поза увагою малинських правоохоронців. Але звідки нам було знати, що нас наздоганяє саме міліцейське авто — на ньому не було жодних розпізнавальних знаків, більше того — навіть номери приватні. Тому ми й не одразу зрозуміли, що хоче від нас водій авто, що наздогнало нас біля третього садочка. Мигаючи фарами й сигналячи в клаксон, він спочатку пішов на обгін, потім рухався паралельно з нашим «Вольво» по зустрічній смузі. В чужому місті, в темну пору доби, ми, правду кажучи, прийняли переслідувачів за звичайних бандитів і тому тільки додали газу. Але, коли в районі вашого ПТУ почули постріл, зупинились. «Будь, що буде!» — сказав наш водій. Тим часом до нас уже підлетів один із автомобіля-переслідувача. «Вийти з машини! Руки на капот!» — скомандував він. «Хто ви такі?» — запитали ми в свою чергу через привідчинене вікно. «Начальник міліції!». «А де тоді ваше посвідчення?». І тільки після того, як він, повернувшись до машини, пред'явив його, ми вийшли зі свого автомобіля. Згодом до нас під'їхав мій знайомий, що колись працював у Малинському райвідділі, а нині — в обласному. Швидше для годиться, після цього у нас перевірили вміст багажника — чи не веземо, бува, наркотики, і відпустили. Потиснувши, правда, перед цим руки. Однак по дорозі додому ми ще довго не могли заспокоїтись після пережитого інциденту...
Авжеж. Кожен би, мабуть, злякався і від переслідування машини зі звичайними приватними номерами, і від пальби, хай навіть у повітря — хтозна, хто й чому за тобою женеться? Зрештою, навіть запідозривши, що в переслідуваному автомобілі могли бути злочинці, хіба наші правоохоронці не могли вирішити ситуацію по-іншому? Зателефонувати своїм колегам і оголосити операцію «Перехват» уже за межами міста, аби не наражати на небезпеку його жителів? Чи, як сказав той же Матер'ян, ми спочатку кидаємо в дім гранату, а тоді питаємо, чи той це дім?
RuporZT
