Пам’ятаєте, як
нардеп Богословська плакала в прямому ефірі
Савіка Шустера в травні? Сидів би поряд Станіславський сказ би «не вірю»...А хто повірив?
І я не повірила? Але ось якщо абстрагуватися від її одіозної особи, і все ж замислитися над озвученими нею мовними конструкціями, виходить, справді плакати хочеться…
Писати про добро і зло, про моральність і аморальність якось банально виходить сьогодні. Але не писати про це не можливо. Питання лише в тому, хто має те ж моральне право про це говорити, засуджувати когось. Пригадалося: нехай в мене кине камінь, той хто сам не грішив.
Ми журналісти часто стаємо на бік тієї чи іншої правди, на бік тієї чи іншої влади, в той час як насправді наша професія виникала для того аби ми були слугами народу. Говорити про якість етичні принципи журналістики, критерії якості новин, заангажованості і т.д. сьогодні виходить якось «стьобно».
Ми втрачаємо останні інструменти, які б навпаки мали ставати на захист суспільної моралі. І ми це все втрачаємо не через когось, а завдяки тому, що найголовнішим інструментом стали не людські якості та чесноти, а гроші. І то не ми в Житомирі такі, то світ такий навколо. Але це не виправдання.
Сьогодні, за підтримки прес-клубу, проходить друга частина майстер-класу з журналістських розслідувань. Ми разом з колегами порушуємо безліч питань, як знайти гроші на розслідування, які етапи розслідування, але ми всі чудово знаємо, що далі своїх рамок ми все одно не вийдемо. Журналістика, як на мене, помирає, принаймні в Житомирі в ній можна знайти багато чого спільного з копірайтингом, піаром та «чорнухою».
