Розповім про те, що відразу спало на думку, коли приїхала до Польщі. Про те, чому тут, про свої враження від почутого і побаченого – напишу пізніш. Признаюся, що основною причиною, яка змусила стрімголов за 3 дні зробити візу та залишити кота на призволяще, стала журналістика.
У Польщі не вперше, але вперше вранці зустріла світанок, вперше скуштувала
суп Журек, побачила польське село. Щодо останнього: немає закинутих необроблених земель. Чисті без бур'янів овес, жито, пшениця. На полях росте капуста, картопля. Плантація буряків - це якесь чисте, без зілля, посаджене під лінійку, диво для української сільської жінки. Є бензинова заправка. 18 км від Любліну. Зобачила лише один шевченківський будиночок, а загалом котеджі, дачі. Навкруги ліс і по-всюди квіти. Сюди місцеві приїзжають порибалити, або просто відпочити.
Їдучи в автобусі
з Житомира, познайомилася та сиділа поруч з поляком (ми ще й народилися в один день). Він порадив прибдати сім-карту
Lycamobile - приблизно 1 грн. за хвилину на стаціонарні телефони України, до 2 грн. на мобільні. Можна також обрати Orange, T-mobile. Обов’язково розміняти пеньйонзи, бо в Польщі курс відрізняється від нашого. 100 злотих на Україні – 250 грн, а в польських канторах – 300.
Про дороги не буду розповідати: всім зрозуміло, що Україні такі й не сняться. Ціни на продукти харчування також відрізняються. Але я не про це.
Кожна країна – не така як усі. І Україна не виняток. Ми маємо найкращі чорноземи, але купуємо часник, гречку у Китаї. В той час, коли з гіршими землями (але втричі-впятеро дорожчими) Польща виходить в лідери у Європі за вирощуванням картоплі.
Ми маємо вкрай неблагополучну зовнішню обстановку і величезну кількість внутрішніх проблем, яких не злічити. Велика частка української економіки перебуває в «тіні». Польща характеризується стабільною внутрішньополітичною ситуацією, зростаючим рівнем економіки, невисоким рівнем безробіття, а також досить високим рівнем суспільної культури. В 1991 році Польща була біднішою, вона в нас купувала все — від продуктів харчування і предметів домашнього побуту до побутової техніки. Але за ці роки вона нас випередила на 20 років у своєму розвитку. Тепер наші ж українці їдуть працювати на польські трускавки, будівництва, бо зарплатня тут більша.
Впевнена, що й на Україні можна нормально заробляти. Але що говорити, коли нам ремонтують дороги, будують свої заводи і т.д. громадяни інших країн? То вони здатні у нас набивати свої кишені, а наші ж чоловіки у селах спиваються від байдикування, молодь тікає у пошуках кращого життя…
Україна має міста, які можна назвати перлинами європейської цивілізації, але у більшості багатства багатовікової спадщини не перемагають радянську сірість і пострадянський бардак. Село деградує безумовно. Архітектурні пам’ятки розбирають по частинках – на металолом, додому, куму, чи ще кудись.
Більшість історичних місць вже давно в занепаді, чого не часто зустрінеш у Польщі. Їхні костели, замки, інші споруди милують око та захоплюють дух. У нас, зрозуміло, відсутнє фінансування, та й навіщо це, коли бабуся всю пенсію витрачає на ліки чи комунальні послуги. Замкнутий круг, який розірвати нелегко.
Ми самі не бережемо, не вміємо чи не бажаємо правильно використовувати свій потенціал. А Україна його має та повинна використовувати свої переваги - вигідне географічне розташування, сприятливі умови для розвитку сільського господарства. Дорогих автівок у нас більше, ніж в самій Європі; постійно відкриваються нові магазини і центри дозвілля, які переповнені людьми; у ресторанах на свята буває й не знайдеш місця. Все свідчить про те, що Україна не така вже й бідна, а прибіднятися у нас ввійшло у звичку.
Ще античні філософи вважали, що «не вміти переносити бідність - соромно, але невміння позбавитися її працею - ще більший сором». Поки будуть бідні наші голови – доти будемо тупцювати на місці. Наша убогість - це не стільки стан гаманця, скільки духу. Причина бідності — наша надія на те, як казав
Остап Бендер, «закордон нам допоможе». Чекати «манни небесної» нема ніколи. Варто міняти свою психологію сприймання ролі особистості у власному заробітку.
Як працюємо – стільки маємо. Насправді в сучасних умовах здоровій людині потрапити у категорію «багатий» не так уже складно. Було б бажання працювати.
