Я зустрілася з Володимиром Олександровичем Смирновим у його квартирі, на вулиці генерала Бочарова в Одесі. Володимир Олександрович — кандидат фізико-математичних наук, астроном, доцент доцент кафедри фізики Одеського електротехнічного інституту зв’язку ім. О. С. Попова, письменник, краєзнавець. У період румунсько-німецької окупації Одеси, В. О. Смирнов навчався у школі ім. проф. П. С. Столярського як піаніст, яку закінчив у 1954р. зі срібною медаллю та на відмінно фізико-математичний факультет ОГУ ім. І. І. Мечникова. Він автор більш ніж 100 статей в наукових виданнях, унікальної монографії «Спектри короткочасних атмосферних світлових явищ: метеори», автор закінченої серії книг «Реквієм ХХ століття» об'ємом більше 4000 сторінок тексту.
Коло інтересів Володимира Олександровича досить широкий, він включає в себе музику, літературу, астрономію. В нашій бесіді ми торкалися саме питань пов’язаних з історією реабілітації Теофіла Ріхтера - батька Святослава Ріхтера. Ці дослідження описані в 5-томному виданні «Реквієм ХХ століття». Вивчаючи справи репресованих Володимир Олександрович з 1996 року працював в архівах СБУ. Трагічні долі відомих особистостей як композитор С.Орлов, батько Святослава Ріхтера Теофіл Ріхтер, співак П.Лещенко, радіофізик Б.Цомакіон, скрипаль Р.Годльовський та долі інших артистів, музикантів, письменників, викладачів представлені у п’ятитомній праці письменника. Він видав щоденники свого вчителя Володимира Афанасійовича Швеця, викладача музичної літератури Одеської школи ім. професора П. С. Столярського, які той вів впродовж 50 років (1940-1990 рр). В.А.Швець, про все, що з ним відбувалося впродовж півстоліття, описав в щоденниках. Незадовго до своєї смерті він заповів всі свої записи Володимиру Олександровичу, який дбайливо зберігав цю спадщину, а потім включив в «Реквієм ХХ століття». Завдяки титанічній роботі виконаній автором було реабілітовано більше 100 загиблих жертв сталінського режиму. Серед них ім’я Теофіла Ріхтера.
До Одеси із Житомира Т.Ріхтера було запрошено у 1916 році працювати у Кирхі органістом, а згодом у консерваторії він викладав загальне фортепіано. Щоб утримувати сім’ю він давав приватні уроки, був «артистом оркестру» у Оперному театрі. Коли Святославу виповнилося 6 років він переїхав жити до Одеси, до батьків (до 6 років Святослав жив у Житомирі в сім’ї тітки Тамари та діда Павла Петровича Москальова).
Батько і син Ріхтери відвідували Німецьке консульство. У консула Пауля Ротта було двоє синів – Пауль і Ернст та донька Анна-Марія. Дітям консула Теофіл Ріхтер давав уроки музики. Пауль Ротт, як і багато викладачів консерваторії цінував Теофіла Ріхтера, віддавав належне знанням і майстерності його як музиканта, виконавця і композитора. В консерваторії колеги його поважали, говорили, що він мовчазний і скромний, ніколи не цікавився політикою, не обговорював її, був кращим органістом в Одесі. «Його поступливим характером дехто скористався, визначивши йому місце нижче ніж він того заслуговував» - С.Д.Орфєєв (навчався у Т.Ріхтера по класу загального фортепіано)
Теофіл Даниїлович Ріхтер був розстріляний у 1941 році. Про це В.О.Смірнову розповів В.А.Швець у 1950 році, і то пошепки, боячись, щоб навіть стіни не почули. Так в ті часи люди боялися навіть говорити на подібні теми. Дата смерті Теофіла Ріхтера стала відома після вивчення архівно-слідчої справи музиканта (до того часу відомості про розстріл Теофіла Ріхтера вважалися засекреченими, лише через 75 років справа могла бути доступною). У 1996 році В.О.Смірнов в архіві Одеси отримав справу Теофіла Ріхтера (працівниця дала подивитися справу навіть не підозрюючи, що це за документ). Теофіл Даниїлович Ріхтер був розстріляний НКВД в ніч з 6 на 7 жовтня 1941 року, за 10 днів до того як Одесу було окуповано. Заарештовано його було у серпні 1941 року по доносу агента НКВД, швейцара і кур'єра консульства Оскара Юндта. Саме О.Ф.Юндт заарештований для декорації, виступав свідком 3 жовтня 1941 року на імпровізованому суді. Після суда, в залі Теофіл Ріхтер вигукнув: «Пощадите мою жену и сына!» Мати Святослава Ріхтера А.П.Москальова-Ріхтер написала в НКВД приголомшливий лист з проханням допитати людей, що знали її чоловіка, щоб конкретно довести його повну невинність. Цей лист в оригіналі надруковано у 4 томі «Реквієма». Святослав Ріхтер впродовж життя не знав дійсної причини загибелі свого батька. Він не міг ознайомитися з матеріалами справи. Сьогодні справа Теофіла Ріхтера знаходиться у Києві, туди її перевезли зразу після публікації В.О.Смірновим своїх досліджень.
Нажаль трагедія Святослава Ріхтера в тому, що все своє життя він обвинувачував свою матір у зраді батька. Він повірив наговорам, пліткам. Можливо перш ніж випустити у 60-х роках Святослава Ріхтера за кордон, він був підданий умисній психологічній обробці провладних органів, хоча сьогодні, після смерті піаніста це довести неможливо…. Навіть в інтерв’ю у фільмі Бруно Монсежона він говорить про походження з «високого німецького чину» С.Кондратьєва, яке той нібито 20 років приховував…
З щоденників В.А.Швеця, опублікованих в серії книг «Реквієм ХХ століття», документально доведено, що мати Святослава Ріхтера повінчалася з С.Д.Кондратьевим лише 15 березня 1944 року, перед самим приходом Червоної Армії. Вона завжди залишалася відданою своїй сім’ї. Якби Ганна Москальова-Ріхтер і незгідний з політикою радянської влади С.Д.Кондратьєв не виїхали з Одеси (вони виїхали до Бухаресту), то були б напевно заарештовані і загинули б в ГУЛАГУ. Услід за ними з великою вірогідністю постраждав би і Святослав Ріхтер… батька розстріляли, мати була на окупованій території і проживала з людиною справжнього прізвища якої не знає ніхто (навіть сьогодні!).
Незабутні миті, коли я тримала в руках щоденники В.А.Швеця… Звичайні загальні зошити, акуратно списані… А в них людські долі, страждання поколінь... 50 років спостережень за долями людей…
Я слухала Володимира Олександровича і думала про те, яка світла і людяна ця особистість, скільки праці, терпіння і наполегливості у цієї дивовижної людини… Майбутні покоління ще достойно оцінять величезну роботу, завдяки якій врятовані від забуття імена і долі кращої інтелігенції початку 20 століття, увічнено пам’ять тих, що безневинно постраждали в роки сталінських репресій.
Ще Володимир Олександрович запропонував мені об’єднатися і виступити на захист матері Святослава Ріхтера, щоб відновити її чесне ім’я, заплямоване владою злочинної політики і обставинами тих часів.
Для нашої музейної «Кімнати пам’яті Святослава Ріхтера» Володимир Олександрович підписав і подарував 5-томник «Реквієм ХХ століття». А я передала йому фотоальбом нашої школи «До 100-річчя з дня народження Святослава Ріхтера».
5 квітня 2015 року йому виповнилося 79 років… Здоров’я і всього найкращого Вам, Володимире Олександровичу, шановна і велична Особистість нашої сучасності….
Людмила Кочевенко,
директор музичної школи №2 імені Святослава Ріхтера
