14 травня 2015 року минуло два роки як пішов з життя Заслужений художник України, член Житомирської організації Національної спілки художників України, Каргаполов Юрій Олександрович, повідомляє
Житомир.TimeПолотна цього відомого житомирського художника знайомі не тільки мешканцям нашої області та України, а й за кордоном.
Каргаполов Юрій Олександрович народився 25 березня 1930 року у м. Кунгур Пермської області.
Вдумлива спостережливість, наполеглива праця над собою допомогли у виробленні творчої манери, в досягненні високого професіоналізму, що й забезпечило, зокрема, участь у Всесоюзних художніх лотереях. Завдяки їм із творчістю талановитого житомирського художника в 60-80 роках ознайомилися шанувальники з різних куточків тодішньої країни.
Провідне місце в творчості Юрія Каргаполова належало пейзажному жанру, який зповна виявляв реалістичний характер його обдарування. В основі концепції творчості художника – радісне і гармонійне сприйняття світу – чи то Карпати, чи Білорусь,– всюди він відшукував пейзажні мотиви, позбавлені дисонансів, контрастів зайвого руху
Суттєвим в мистецтві Юрія Олександровича було бережливе ставлення до першого візуального враження, швидкоплинного і залежного від освітлення та різних атмосферних змін. Він майстерно зафіксовував складні співвідношення кольорів, багатство витончених градацій відтінків. Закоханий у зимову природу, він відтворював її з дивною точністю і водночас надзвичайною поетичною силою.
Відкриваючи для себе дивосвіт природи, відтворював її в усьому розмаїтті. У бурхливому весняному оновленні (“Весняне зачарування”, “Весняний день”), у мудрому зимовому відпочинку, коли вона, здається ще тільки набирається сил для прийдешнього розвитку (“Стрітення”, “Рибальський ранок”), у пору літнього достигання (“Сільський мотив”) та осінньої зрілості (“Осінній мотив”, “Біля ставу”, “Баби Ліди город”). Ті вишукані пейзажі – своєрідний панегірик усьому живому. Мимоволі відчувається виразний перегук зі сковородинівським філософським заглибленням у світ природи.
Типовим для художника є звернення до камерного пейзажу. Його численні поїздки на пленер давали десятки нових етюдів, створювались цілі пейзажні сюїти.
Глибокого філософського змісту набули твори “Сонце низенько”/1979/, “Шевченкова липа”/1981/, жанр яких можна визначити, як “пейзаж-картина”.
Пейзажі Каргаполова Ю.О. складають широко узагальнений “портрет” Житомирського Полісся і вагомо додають до справи піднесення регіональної школи живопису. Мудре і світле мистецтво художника допомагає відчути одвічний діалог природи і людини.
