Невеличкі села Народицької громади, що близько місяця потерпали від режиму російського агресора, повертаються до життя. Військові і правоохоронці, які працюють для убезпечення місцевих жителів, стверджують, що роботи ще дуже багато. Однак люди сподіваються на зайняття звичною для мирних селян буденною працею – у вцілілих обійстях, у господах і на присадибних ділянках.
Російсько-українська війна зачепила поліські села на Житомирщині у перший день широкомасштабного вторгнення ворожих військ – 24 лютого. Світанок жителів Народицької громади настав із вибухами авіаракет, артилерійськими обстрілами та пожежами.
Найбільше дісталось с. Давидкам. Ворожі війська пройшлися по вулицям технікою до сусідньої Грезлі, де зупинились і відрізали українським бійцям доступ до низки сіл. Тут же, на околицях, точились повітряні та наземні бої. Місцевий люд, хто не виїхав у перші дні, мусив ховатись від обстрілів по погребам обійсть.
Місцеве подружжя Валентина та Роман розповідають, що вибирались із села самотужки на початку березня. Кругом палали сусідські будинки, а в їх хаті від вибухової хвилі винесло вікна. На задній двір влучив снаряд – і одразу ж полягли свійські тварини та птиця.
Дізнавшись, що село нині звільнено від окупантів, господарі повернулись до садиби. Кажуть, треба облаштовувати хату і давати раду городам. Як себе поводити, щоб не наразитись на небезпеку, їм розповіли поліцейські-спецпризначенці, які патрулюють цю місцевість.
У Давидках, як і в навколишніх селах, поки що немає ні зв’язку, ні світла. Сільський магазин розорений, а згарища замість людських обійсть – на цілі вулиці. На деяких з них – собаки продовжують охороняти зруйновані садиби.
У селі і на околицях ще лишилися сліди від «русскіх визволителів»: снаряди, подекуди нерозірвані, які знешкоджують військові, рятувальники та фахівці поліції, спалена техніка, зруйновані вибухами мости, якщо не спалені, то пошкоджені російськими мародерами будинки.
У сусідньому селі Грезлі, де зупинились окупанти і намагались утримати позиції, панує спустошеність. Колону ворожої техніки пану Олександру із його сім’єю довелось спостерігати просто з подвір’я.
– Вони як їхали по дорозі, так і стали ось тут, навпроти нашої хати. І нам – ні вийти з подвір’я, ні перейти кудись. І зразу ж почали вкопувати свої танки чи що там, прямо біля будинків. А самі кинулись по хатам. До нас заходили, напитували, чи маємо зброю. Але, хвалити Бога, не зачіпали нас. То ми й протрималися у своєму дворі на тих запасах, що мали, - розповів Олександр.
За словами місцевих, у селі багато будинків, які залишились у спадок від батьків нинішнім уже киянам або жителям інших регіонів. Господарі час від часу навідувались сюди як у заміські будинки. Замки на дверях не стали перепонами для російських окупантів, які вдерлися у пусті хати і повиносили звідти господарські речі – від інструментів геть аж до жіночих гумових чобіт.
Місцевий магазин у центрі села росіяни розграбували, а біля хреста на перехресті доріг вирили окопи й розмістили ящики з боєприпасами..
Нині у цих деокупованих селах разом з військовими ЗСУ працюють правоохоронці – слідчі поліції, працівники УСБУ та прокуратури. У рамках розслідування воєнних злочинів проводяться необхідні слідчі дії.
Попри відносне затишшя силовики не рекомендують людям, які вимушені були покинути свої домівки, поспішати з поверненням. Довколишні території сіл ще небезпечні для цивільного населення. Також місцева влада вживає заходів для відновлення у населених пунктах зв’язку та подачі електроенергії.
