У с. Любовичах Малинщини через обстріли рашистів пошкоджено понад сотні будинків та школа. Любовичі - одне з сіл Малинщини на межі Житомирщини та Київщини, що упродовж кількох тижнів березня потерпало від постійних авіа та ракетних ударів рф. Наразі місцева громада оговтується від пережитого та приводить до ладу оселі. Поліцейські працюють з тими, хто повертається до своїх домівок та застерігають усіх від прихованої небезпеки на навколишній території.
Староста Любовицького старостинського округу Віктор Мельник розповідає, що у селі повністю знищено 7 будинків, а пошкоджено - понад сотні.
- Тут 4 км до Київської області і що там відбувалось сьогодні уже весь світ знає. Слава Богу, у нас люди живі – загалом у селі проживає 400 мешканців. Більшість вчасно евакуювали. Нині третій день з відповідною комісією фіксуємо та описуємо наслідки воєнних дій, - каже староста. – Школу поруйнували, влучення в їдальню та майстерні.
Ольга Іванівна та Віктор Парфійович Савчуки не виїхали з села. У той день, коли поряд з їх будинком стався вибух, знаходились вдома:
- Під час обстрілів ми ховались у підвалі у сусідів, а цього разу не встигли туди. Забігли у ванну кімнату і попадали. Чую: неподалік один, два, три… Думаю, ну все – закінчили… Зібрались виходити з будинку, щоб глянути, чи не горить ніде. Аж тут просто поряд бахнуло - ми попадали, уже у коридорі. Усе летить, свистить. Добре, не встигли надвір, бо у сусіда вибуховою хвилею підняло порізані колодки дров і вони розлітались наче сірники… На щастя, нічого не зайнялось.
Подружжя уже згодом побачили, що від сусідського будинку залишилась лише фасадна стінка – усе інше було миттєво зруйновано, просто у двох метрах від оселі з’явилась величезна вирва діаметром до 10 м. Власники на той момент встигли евакуюватись: жінка з дітьми виїхала в західні області, а чоловік переселився до родичів в інше село, час від часу наглядаючи за своїм господарством.
У будинку подружжя Савчуків розвернуло стіну, знесло дах та повибивало вікна. Але вони переконані, що головне, що ніхто не загинув:
- Будемо живі – будемо краще цінувати життя, бо зрозуміли, що то таке життя насправді, - каже Віктор Парфійович.
- Якщо вижили, значить, усе добре, - додає Ольга Іванівна. – А будинок поладимо.
Ще одна жителька села, 85-річна Ольга Ничипорівна Саченко, згадує про лихоліття ще Другої світової:
- Ми вирішили, що Бог дасть, те й буде.. Я була в хаті, як ляпнуло, вискочила, а мене приглушило… Вікна на землі, рами на землі, двері заклинило, замка перебило… Ту войну за матір’ю бігала, а це дожила до цієї…
З старостою та жителями громади спілкується і дільничний інспектор Ігор Дейнеко. Офіцер уточнює, чи в оселях, власники яких були змушені виїздити, а нині повертаються, не відбулось крадіжок чи інших кримінальних діянь, а також застерігає від необачності та походів до лісу найближчими тижнями. Навколишня територія ще містить у собі приховану небезпеку.
