Наш земляк Віктор Хитонін, позивний Агроном, у складі ЗСУ з початку повномасштабного вторгнення. Після поранення Віктора визнали обмежено придатним та надали другу групу інвалідності. Він продовжив служити у ТЦК в Андрушівці на Житомирщині.
«Зараз я командир роти охорони. Командую тими хлопцями, яких зараз багато хейтять у соцмережах: кажуть, що треба видати рожеву форму, що ми не гідні називатися солдатами і ЗСУ. Це хибна думка, яку підігріває російська пропаганда.
У нас більшість бійців поранені, які пройшли військовий шлях. З нас зробили винних, що це не путін напав на Україну, а ТЦК. І якби не було ТЦК, то війна б закінчилась».
За його словами, люди мають зрозуміти, що вчора хлопці тримали та штурмували позиції, а сьогодні мусять сприяти поповненню ЗСУ на передовій.
«Люди і зброя – це наш єдиний шанс вистояти та перемогти!», - переконаний Агроном.
До війни він працював на агропідприємстві: водієм, трактористом, комбайнером та агрономом. Віктор виховує п’ятирічну доньку Соломію.
«На війну пішов, бо совість не дозволила лишитися вдома, - розповідає Агроном. - На службу я потрапив у 14 окрему механізовану бригаду. Був командиром взводу. Точно знаю, що якби не пішов служити, то спокійно б спати я не зміг. Хто б захищав мою родину? Ховатися? А хлопці й дівчата будуть за тебе воювати? Я так не можу.
Кожен має зробити вибір і захищати державу. Для мене держава – це моя сім’я, мої батьки». Агроном отримав важке поранення під Бахмутом. Лікарі майже не давали шансів, що чоловік виживе.
«Ми потрапили під артобстріл. Снаряд прилетів нам у бліндаж. Двоє побратимів – 200. Одному відірвало ноги. Мені, можна сказати, пощастило. Казали, що я вже не жилець, але я вижив».
Служба зв’язків з громадськістю Житомирського обласного ТЦК та СП
