З початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну медичні працівники вкотре довели: їхнє покликання — рятувати життя, навіть коли навколо лунають вибухи, а замість лікарняних палат, окопи та польові госпіталі. У найтемніші часи саме медики стали тим тилом, що тримає оборону разом із військовими й для багатьох із них фронт почався не в операційних, а в зоні бойових дій.
Житомирщина зробила вагомий внесок у спільну боротьбу за свободу та незалежність. Адже до лав Збройних сил України було мобілізовано 81 лікаря, які, знявши білі халати, стали військовими медиками. Серед них — анестезіологи, ортопеди-травматологи, педіатри, сімейні лікарі, хірурги. Кожен із них взяв на себе надзвичайно відповідальну місію — рятувати життя захисників просто на передовій.
Окрім лікарів, до служби стали 125 молодших спеціалістів з медичною освітою. Серед них — медичні сестри, фахівці з надання допомоги при невідкладних станах, операційні сестри та представники інших спеціальностей, без яких неможлива повноцінна робота жодного медичного підрозділу. Це фельдшери, зубні лікарі, рентгенлаборанти — усі вони виконують свою справу, часто під обстрілами, у надскладних умовах.
Також до лав ЗСУ було мобілізовано 96 працівників закладів охорони здоров’я, які не мають медичної освіти. Це водії, слюсарі, юристи, економісти — люди, без яких неможливо забезпечити функціонування медичної системи навіть у мирний час, а в умовах війни їхній вклад стає ще важливішим.
Медики — це не просто ті, хто лікує. Це ті, хто стоїть поруч, коли найстрашніше. Вони — тил, який не ламається. Фронт, який не здається. Люди, чия робота — це щоденна боротьба зі смертю. І допоки на нашому захисті стоять такі віддані й мужні серця, Україна залишатиметься незламною.
