Бердичів згадував Михайла Старицького

03.02 10:03    

«Він завжди намагався бігти за двома зайцями…»:


Не так давно Україна культурна відзначила 170-річчя із дня народження Михайла Старицького. До святкування ювілею долучилися і бердичівські бібліотекарі: запросивши до себе аматорський учнівський театр «Сузір’я» з 1-ї школи, вони провели літературно-музичну годину, присвячену творчості відомого українця. Занадто вже багатьох людей, кажуть, слово «класик» здатне ввести у стан ступору, «класик», звикли майже усі, значить нудне і багатотомниками, але це ж не зовсім відповідає істині…

Діна Абасова, бібліотекар читальної зали МЦБС: “Існує тенденція, що класик — така собі“нежива” істота, тому нашою задачею було показати Старицького, як живу людину зі своїми турботами, радощами, бідами, як людину з непростою долею... Він, як і будь-яка геніальна людина, був різним, з важкою і складною долею. Старицький є сучасним, але пройшло 170 років, і ми вирішили дещо наблизити його до нашої молоді. Для цього було знайдено багато невідомих раніш матеріалів...”

Він із повагою ставився до молоді і багато писав для неї. Був відомий своєю пейзажною лірикою й лірикою інтимною. Поет, за Старицьким, мав охороняти й виражати інтереси народу, а у разі потреби змінити лаври на терен.
І знову щодо стереотипів… Композиції класиків часів головного героя літературно-музичної години — це не обов’язково сумні й довгі арії з опер: напевне, мало хто пам’ятає, що один із символів української пісні – «Ніч яка місячна» – належить перу саме Старицького. Та не лише як автор віршів залишив він слід в українській культурі. Його знають як прозаїка, перекладача, драматурга, організатора одного з перших професійних театрів. А ще Старицький займався переробкою творів. Хтось вважав це чистої води плагіатом, хтось — творчим переосмисленням вже написаного. Як би там не було, та завдяки одній за таких переробок й понині вся Україна сміється над намаганнями безпринципного й легковажного Голохвастова погнатися одразу за двома зайцями.
Нерідко із запозиченого Старицьким сюжету виростав цілком оригінальний твір, розповідають фахівці. Не доклади автор зусиль і таланту, не дізнався б шанувальник драми про трагічну історію кохання, що коштувала життя учасникам не зовсім звичайного трикутника. У ньому циган Василь розривався між палким коханням до української дівчини Галі і не менш гарячими почуттями до одноплемінниці Ази. Мова йде про відому багатьом “Циганку Азу”.
Як людина, яка напряму займалася театральною діяльністю, Старицький, скоріш за все, лишився би задоволений грою артистів “Сузір’я”. Ті у більшості зізнаються: зображувати героїв п’єси було не важко. Самі такі...
Ульяна Поліщук, виконавиця ролі Галини: “Насправді мені було неважко грати цю роль, адже моя героїня — Галина — чимось схожа на мене.”

Максим Горностай, виконавець ролі Опанаса: “Цей молодий хлопець дійсно нагадує мене — такий самий веселий і жартівливий. Перевтілювався у роль я дуже швидко, за що дякую своєму керівнику, а на питання, чи пов’язую своє майбутнє з акторством, відповім: на все буде повнота часу.”

Владиславі Шатило, точніше виконуваній нею ролі головної циганки повірив би, здається, сам Станіславський. Колись цю циганку підступно обманув пан, із тих пір вона була твердої думки: справжній циган має бути поруч лише з жінкою своєї крові.

Владислава Шатило, виконавиця ролі матері Василя: “Я завжди виконувала гумористичні ролі, завжди грала маму. Але ніколи не грала драматичну роль. Було важко, адже у мене ще немає дітей і я не знаю, як переживає мати, коли уходить її син. У роль входила майже місяць, але, думаю, мені це вдалося.”

Лишається сподіватися, що любов акторів “Сузір’я” до театру не призведе до сумних наслідків, як призвела до них Михайла Старицького. Людина, яка дарувала іншим чудові ролі, сама не впоралася із роллю утримувача театру. Закінчилися гроші, а разом із ними дружні стосунки з акторами-корифеями. Хто зна, чи пережила б таку втрату інша людина, але Старицький зміг повстати з попелу. Він бо й сам намагався упіймати водночас не одного зайця. Від нього пішли досвідчені й маститі, але залишилися молоді та завзяті. Театр і драматургія Старицького не померли, збагативши українську культуру безцінними скарбами.