Звягельчанці Маринці (ім’я змінено) випало на долю неабияке потрясіння: її гвалтував рідний батько. Не один раз, не двічі. Кошмар повторювався час від часу протягом семи років. Коли горе-татусь вперше простяг руку до дівчинки, вона мала лише чотири (!) рочки. Яким же виродком треба бути, щоб дивитися на таку крихітку як на заручницю, щоб з рідною кровиночкою — плоть від плоті — задовольняти сексуальні потреби?!
Щоправда, як свідчать матеріали судової справи, спочатку чолов’яга (а мав у 2000-му 33 роки) лише пестив статеві органи дитини, збуджуючи в доньці незрозумілі інстинкти. Потім почав показувати дитині порнографічні карти і журнали. Огляд «картинок» щоразу закінчувався статевим контактом. Маленька дівчинка не розуміла, чому так чинить із нею батько. Її дитячий розум не міг осягнути неприродність вчинків дорослого, тому Маринка вважала, що так і має бути. Пізніше, коли дівчинка підросла, розібралася, що так не повинно бути. Поштовхом до роздумування стали й накази гвалтівника нікому не розповідати про їхню близькість. І все ж малеча наважилася розповісти матері. Та ненька не повірила почутому. Маринка, вражена такою поведінкою найріднішої людини, більше не заводила із матір’ю мову про батькові домагання. Коли ж несила стало терпіти — поскаржилась дідусеві. Але й він розповідь онуки сприйняв, як витвір фантазії, наслідок від перегляду фільмів.
Пробувала дівчинка поділитися своїм болем із сусідами, але й ті їй не повірили. Не могли збагнути, що батько, зовні пристойний сім’янин, здатен творити таке із крихіткою-донькою. Сім років страждала Маринка від батьківських домагань, від того, що їй не вірили і не хотіли допомогти. У розпачі звернулася до класного керівника. Вчителька з подивом вислухала жахливу розповідь, але не відштовхнула ученицю недовірою, а вирішила перевірити почуте. У той же день засіла педагогічна рада, на яку запросили дідуся дівчинки і повідомили йому про розповідь Маринки. «Щось таке й мені вона говорила, — розгублено знизував плечима у відповідь старенький. — Та хіба ж це правда?».
Після бесіди шкільного психолога із школяркою вирішили звернутися до гінеколога. Медичне обстеження підтвердило факт сексуального насильства. Тоді й повідомили у правоохоронні органи. Це було в листопаді 2007 року. А в березні 2009-го відбувся суд. І хоч як чоловік віднікувався від здійснення насильства над рідною донькою, все ж його вину довели повністю. Вердикт суду — 8 років і 3 місяці позбавлення волі. Проте обвинувальна сторона вимагала більш суворого покарання — 12 років, і з вироком суду не погодилася. Справу передали до Житомирського апеляційного суду.
На цьому можна було б ставити крапку. Нелюд, якого експерти визнали психічно здоровим, отримав по заслузі. У «зоні» він на собі відчує жах, який свого часу перенесла дитина, бо за законами кримінального світу, гвалтівники знаходяться на чи не найнижчому щаблі ієрархічної драбини. Особливо ті, хто посягнув на дитячу невинність. Страждання дівчинки з арештом батька закінчилися. А чи насправді закінчилися? Фізичні — так. А моральні? Як їй було у присутності понятих показувати слідчим «пікантні картинки», які підносив їй батько у дідовій хаті? Легко було розповідати в суді, перед сторонніми людьми, подробиці, від яких мати нарешті взялася руками за голову і повірила доньці? Скільки часу триватиме психологічна реабілітація надломленого організму, і чи не дасться взнаки важка травма у майбутньому сімейному житті? І як надалі їй сподіватися на підтримку рідних людей, які так довго їй не вірили і не бажали врятувати?..
Ольга ВЕРЕМІЙ.
