Геннадій Зубко у шкільні роки очолював учнівський комітет

08.10 10:08    

РАЇСА МИХАЙЛІВНА ТРАВКІНА, 78 РОКІВ
Класний керівник Геннадія Зубка в школі №17, викладала російську мову та літературу.

Закінчила Ленінградський університет, факультет філології, після якого приїхала з чоловіком до села Бараші Житомирської області і працювала вчителькою. У 1970-х почала працювати в житомирській школі № 17. Пішла на пенсію із випуском класу, в якому вчився Геннадій Зубко. Вдова. Має 5 дітей і 7 онуків.
Раїсу Михайлівну ми шукали кілька тижнів. Сільські школи, в яких вона працювала, постійно запрошують її на зустрічі. А от житомирські школи її контактів не мали. Зустрілися ми на площі Корольова. Раїса Михалівна принесла пиріг з яблуками. З собою взяла тлумачник імен. Її улюблене чоловіче ім’я — Геннадій, так звали її чоловіка, означає «благородний».

Єдиний раз мама мене вдарила, коли я була в другому класі. Ми тоді жили в Сталінобаді, зараз це Душанбе, столиця Таджикистану. Йшла війна, мама працювала у госпіталі для поранених, і я після школи зайшла до неї на роботу, а їй поміняли зміну. Один солдат поділився зі мною своїм обідом: супом і котлетою. Вдома я розповіла мамі. Вона схопила рушник і відшмагала мене не боляче, але образливо. «Як ти могла з’їсти обід у пораненого, у них же нема нічого?! — кричала мама. — Ти сама, йдучи до них, маєш принести хоч жменьку ізюму чи урюку».

До тяжкопораненого батька їхали три дні до Харкова. Натерпілися: мама тричі відставала від поїзда, і ми з сестрою залишалися самі.

В школі № 17 я пропрацювала близько десяти років. Вела клас, в якому вчився Гена Зубко. Я довго навіть не знала, що його батько — директор заводу. Він був досить скромним і нічим не відрізнявся від решти учнів. Але він користувався якимось авторитетом, причини якого я до кінця не могла зрозуміти: він не був круглим відмінником і був такий, як усі. Проте його вибрали головою учнівського комітету. В радянських школах це була така команда старшокласників, які слідкували за успішністю, з’ясовували, чому хтось погано вчиться, організовували допомогу з певних предметів.

Ми тоді жили, як комуна. Якось влітку наш клас відправили у трудовий табір в село Глибочок, а до Гени приїхала мама і привезла відро черешень. І вони не стали їх їсти десь там у кутку. Як зараз пам’ятаю, висипали у велику миску для цілого класу.

В нашому класі було 42 учні. Часом в кінці уроку в приміщенні — хоч сокиру вішай — таке важке повітря стояло. Але мені вдавалося підтримувати дружню атмосферу в класі. Навіть якось привели 43-го учня. Мовляв, він хоче тільки до вас.

Я — комуністка. Ми з чоловіком дуже боляче пережили події 1991 року. Після того як розпався СРСР, чоловік помер від серцевого нападу — так близько сприйняв усе те, що відбувалося в країні. Після смерті чоловіка мені було настільки погано, що я звернулася до лікаря. Він виписав мені просто краплі валер’янки. А потім відкрив шухляду і дістав книжку американського письменника Джеймса Чейза. Я замахала руками: «Детективів не читаю». А він мені: «Я вам це прописую. Потім повернете». Я відкрила книжку і не змогла відірватися. Навіть до брата, який живе в Іллічівську в Одеській області був зайвий привід, щоб узяти в нього чергову книжку, бо в нього було все зібрання — 32 томи.

Не можу дивитися в очі бродячим собакам. Як таке може бути: у місті з населенням 270 тисяч не можна організувати притулку для тварин?
Голосуватиму за Гену. Хоча я і комуністка. Одна моя знайома спитала, чому за нього треба голосувати. А я їй: «Він мій учень. Цього достатньо?» — «Достатньо», — чую у відповідь. Звичайно, це я так пожартувала. А взагалі, Зубко — хороший керівник. Він дає роботу людям. Опікується людьми з фізичними вадами. Хоча, може, і не всі про це знають.

Автор статті: Олег Шама