Шановна українська громадо!
У нашої держави - день народження. В Україні прийнято порівнювати вік країни із віком людини. До вісімнадцятої річниці недоліки нашого розвитку списували на неповноліття. Ще кілька років - і користуватися цим виправданням ми не зможемо.
Але я ніколи не був прихильником такої логіки. Ми не маємо права чекати, коли до держави з роками прийде мудрість. Світ не стоїть на місці. І якщо ми шукатимемо виправдання своїй бездіяльності, наші діти також житимуть у відсталій країні.
Україна нині – одна з найосвіченіших країн попри те, що українські вчителі заробляють менше за прибиральниць. Україна – один зі світових експортерів зерна попри те, що українське село душать податками, перевірками, цінами на пальне і драконівськими кредитами. Українські програмісти створюють мільйони інтелектуальних продуктів, які розвивають глобальне інформаційне суспільство, хоча за мінімальної державної підтримки у нас давно могла б бути власна Силіконова долина.
У нас є головне необхідне багатство – наші люди. Талановиті, працьовиті, самовіддані. Але чомусь ці чудові люди пропускають на владну верхівку зовсім інших – тих, кого більше займає власний статус і збагачення, а не доля країни.
Дуже сподіваюся, що в суспільстві дозріє усвідомлення: від влади не можна відгородитися, її не можна змінити з одного маху, але можна створити в суспільстві несприйняття тої системи, яку нав’язує чинна влада. Вона не просто взяла під контроль виконавчу вертикаль, вона підім’яла суди, намагається провести місцеві «вибори без вибору», залякує, б’є журналістів і викликає на допити за критичні коментарі в Інтернеті.
Знаю, що українці все розуміють. Вони довго терплять, але швидко їдуть. Тож бажаю нам всім не мовчати, коли порушуються наші права, не виправдовувати приниження словами «в нас така держава».
Держава буде такою, якою ми її створимо. А створити її можуть лише люди, які себе поважають.
Шануймося! 
