Михайло Дімонт про вибори на Житомирщині

15.10 08:26    

Проблема вибору

Вибори насуваються незворотньо, як опалювальний сезон. Утім, судячи з полохливого тепла батарей, це твердження не є стовідсотковим. Погода погодою, а паливо – паливом. Вірніше його нестача. Але розмаїття плакатів, буклетів, усіляких «бордів» - свідчать: вибори на носі.

І тут постає сакраментальне питання: за кого ж голосувати? Ярмарок кандидатів, як і звичайний ярмарок, пропонує широкий вибір товару. І кожний продавець хоче продати свій товар якомога вигідніше. Тому, як кажуть, Хомко, не зівай – бо ж ярмарок! А у ярмарковій сутолоці тобі можуть таке втюхати, що потім розгорнеш – і заплачеш. А тут товар особливий – політичний, його продають у таких гарних обгортках! Під кількома шарами яких не одразу розгледіти ані його справжнього вигляду, ані терміну придатності...
Не збираючись нікому нав’язувати своє бачення проблеми вибору, все ж таки на деяких моментах хочу зупинитися.

Не кидайся на яскраву обгортку. Не уподобляйся дикунам з Полінезійських островів, яких заманили в кабалу різнобарвними скляними кульками. Замислися бодай на мить: чому тобі так настирливо пропонують саме цей «товар»? Чи не прихований тут якийсь дефект?

З кільканадцяти кандидатів у мери і депутати лише троє-п’ятеро вирізняються наймасованішим наступом на мізки і підсвідомість виборця. Увага! Це той самий випадок, коли на полицях супермаркетів залежаний або остаточно зіпсований товар висувають наперед, щоби покупець клюнув на нього першим. А свіжіший товар зазвичай запханий поглибше. І лише добре навчений гірким досвідом покупець не лінується простягнути руку саме за ним. Чому ж ми лінуємося – як виборці – поворушити трохи мізками і теж простягнути руку?

Ще одна, можливо найважливіша, обставина. «Провідні» - назвемо їх умовно так – кандидати в мери чи депутати викидають на виборчу кампанію шалені гроші. Не будемо рахувати гроші в чужій кишені. Але! Як ви гадаєте, прийшовши у відповідну раду цей добродій поставить на своїх кревних витратах хрест і забуде про них? Тим паче, якщо гроші на вибори у нього не свої, а певних спонсорів? Ви вірите казкам про їхню щедрість і доброчинність? Чи може вже вийшли з того віку, коли у такі казки вірять? Тоді уявіть собі, на які уловки піде обраний вами достойник, аби ці гроші повернути, та ще й не без навару. Уявили? А тепер уявіть, звідки ці гроші візьмуться – ясно, що не з неба впадуть. Це і підвищення комунальних тарифів, і ціни на проїзд, і місцеві податки, і затримані зарплати і пенсії, і розпродаж за безцінь всього, що ще залишилося в комунальній – тобто у вашій – власності... Є ще безліч всіляких «лазєєк», крізь які громадські гроші потечуть у кишені вищезгаданого достойника. Я не кажу вже про так звані «відкати» - то прямі хабарі, і цим повинні займатися відповідні органи.
Що ж залишається? Не ходити на вибори взагалі? О, ні, шановні! Тоді влада просто призначатиме свого власного обранця – і крапка. Іти треба, і голосувати треба, але добре перед тим поміркувавши.
Тому зверніть увагу на тих кандидатів, які не кидають гроші на запудрення мізків виборців, а намагаються достукатися до їхнього розуму і серця.

Серед непоказних на перший погляд кандидатів на посаду міського голови Житомира є Олег Пінський. Зверніть увагу на цього розумного і порядного молодого чоловіка. Він очолює обласну організацію Соціалістичної партії – і це також величезний плюс, бо спиратиметься не на вузьке коло спонсорів-кредиторів, а на партію. Але Олег Пінський готовий спиратися на представників будь-яких політичних сил, позапартійних – всіх громадян міста, які висловлять бажання працювати на розбудову Житомира, на підвищення добробуту і комфорту його мешканців. Кандидат наук, доцент, 35 років, все життя прожив у Житомирі – хіба цього недостатньо? Він не з великого бізнесу прийшов, і не з владних коридорів. Він прийшов з нашого з вами життя, і це життя хоче для нас з вами зробити кращим.

Одразу хочу застерігти тих, хто читатиме цю статтю. Виборчий закон так виписаний (це окрема тема: кому і навіщо потрібно було його саме у такий спосіб виписати...), що кандидати висуваються лише від партій. Але якщо хтось гадає, що в обласній, міській чи районній раді будуть засідати ті лідери, які йому особисто, як виборцю, подобаються, за яких він зазвичай голосує – то це абсолютно не так.

Не буде в обласній, міській чи районній раді ні Януковича, ні Тимошенко,
ні Литвина, ні Симоненка, ні Тігіпка, ні Яценюка, ні Тягнибока. Так само, як не буде Мороза чи Цушка. Будуть абсолютно інші люди. Саме на це і треба звернути особливу увагу. Адже нерозбірливість у підборі кандидатів у депутати вже зіграла злий жарт з деякими політичними силами. Голосувати, умовно кажучи, за пана Іваненка, тримаючи в голові, що він у партії Тігіпка чи, припустимо, Яценюка – помилка! На цих виборах голосують не за лідерів – за конкретних, але зовсім інших людей.

Я пишу ці рядки не для тих, хто готовий за півлітра чи за кіло цукру проголосувати за кого завгодно. На жаль, у бідному суспільстві це має місце. Люди голосують не мізками, а, вибачте, шлунком. І поки ми бідні – від цієї стидоби нема куди дітися.... Я пишу ці рядки для тих, хто не розучився мислити і аналізувати, хто приймає рішення самостійно, а не через те, що попросила теща. Вірю, що такі люди є. Вірю, що їх більшість. Але вони такі ж непоказні і некрикливі, як і ті кандидати, які достойні їхньої уваги.

Якби я в це не вірив – не брався за цю статтю.

Автор статті: Михайло Дімонт