|
Житомирська «Свобода» написала відкритий лист Володимиру Дебою
02.05 09:39
До Житомирського міського голови
пана Володимира Дебоя,
до виконавчого комітету Житомирської
міської ради,
до депутатів Житомирської міської радиВідкритий лист
Звертаємося до Вас, пане Міський Голово, та вас, обранців Житомирської громади, з надією на недопущення вчинення наруги над десятками тисяч житомирян, чим буде вивішування поряд з Державним Прапором України червоних прапорів. Синьо-жовтий державний прапор і червоне окупаційне знамено ніколи не можуть бути разом. Адже перший – прапор державності та національної гордості, другий – символ потоплення в крові України та рабства українців.
В українців споконвіків були свої державні символи: Володимирів Тризуб та синьо-жовтий прапор. Під цим прапором йшли у бій, ставали до оборони рідної землі, за нього гинули покоління українців. Синьо-жовтий прапор відомий з часів Київської Русі, Галицько-Волинського князівства. Під синьо-жовтою хоругвою руські воїни перемагали німецьких хрестоносців у Ґрюнвальдській битві 1410 року. Під синьо-жовтими та малиновими стягами ходили у походи запорозькі козаки. Під цими прапорами боролись за волю українського народу Іван Гонта та Максим Залізняк. Із січня 1918 року синьо-жовтий прапор став державним в Українській Народній Республіці, а із січня 1919 року – у соборній Україні. Під цим стягом в 1918 році було звільнено Житомир від більшовицької навали. У 1939 році синьо-жовтий прапор був державним у Карпатській Україні, а 1941 року – в Українській Державі, відновленій Актом 30 червня. Поряд із червоно-чорним, синьо-жовтий стяг став символом Других Визвольних змагань 1940-х–50-х років. В цей час під ним боролись та за нього гинули відомі борці з гітлерівським та совєцьким режимом, герої Української Нації Олег Ольжич, Олена Теліга, Микола Сціборський, Омелян Сеник, Роман Марчак. Загони УПА «Поліська Січ» славного отамана Тараса Бульби-Боровця боронили Житомирщину від окупантської навали під синьо-жовтим прапором. Наприкінці 1980-х років цей прапор став символом звільнення від совєтської окупації. Як на давньому, так і сучасному гербі нашого міста, основу складають синій та жовтий кольори.
Червоний прапор з'явився в Україні не під час так званого "визволення" у 1944 році і не після штурму Рейхстагу. Червоний прапор принесли в Україну на багнетах ще у грудні 1917 року – як символ окупації. Під червоним прапором російські більшовики розпочали війну проти УНР, саме він став символом другої агресії більшовиків проти України на початку 1919-го. Червоний прапор – точна копія прапору РСФСР – став символом більшовицької окупації України, яка принесла знищення синьо-жовтого стягу і загалом української державності.
Під цим прапором організовували Голодомор – геноцид українців, в результаті чого загинуло більше десяти мільйонів наших співвітчизників. Під цим прапором знищували українську інтелігенцію, спаплюжили історію, традиції, культуру, мистецтво, мову і, що найстрашніше, – вбивали національну пам'ять і національну самосвідомість українців. Під цим прапором везли в товарних вагонах сотні тисяч українців – «ворогів народу» до таборів ГУЛАГу. Під цим прапором так звані «заградотряди» стріляли в спини нашим солдатам. Під цим прапором посилали беззбройних українців на смерть «вєлікій палкаводєц» Жуков (якого називали м'ясником) та його вірний послідовник Ватутін. Під цим прапором під час визволення Житомира і району (як і всієї України) примусово мобілізували фактично дітей з шістнадцяти років, і, майже без зброї, посилали на передню лінію – в атаку, після якої живими лишалися одиниці. Безмежні злочини проти свого народу «освячено» цим прапором.
Для України окупація не закінчилася 9 травня 1945 року. Вона тривала ще 46 жахливих років аж до 1991-го. За цей період був третій голодомор 1946-47 років, масові репресії проти української інтелігенції, Чорнобильський етноцид і тотальна русифікація. Все це робилося саме під червоним прапором. Але уже в кінці 80-х українці масово знищували червоні ганчірки як символи окупації і національного приниження та піднімали тоді ще бездержавні, але національні синьо-жовті стяги.
Червоні ганчірки – це символ окупації, геноциду та національного приниження українців. Їх вивішування – державна зрада. В Україні є один державний символ національної гордості, самостійності та перемог – синьо-жовтий прапор. Для кожного українця є неприйнятним публічне вивішування в Україні будь-яких окупаційних символів.
Червоні прапори на вулицях України у травні 2011 року – це відвертий історичний реванш. Це знак продовження окупації України. Історичної, духовної, мовної, культурної, інформаційної, економічної, політичної. Це намагання закріпити комплекс меншовартості і винуватості вже у нових поколінь українців, які народилися поза совєцьким окупаційним рабством. Це пряме і брутальне зазіхання на державність. Бо з історії знаємо: коли є червоний окупаційний прапор, не буде синьо-жовтого національного стягу.
8 травня 2011 року жодна вільна європейська нація не дозволить офіційної пропаганди окупаційних символів. Це заборонено резолюціями Європарламенту та Ради Європи. Навіть у країні, що програла Другу світову війну – Німеччині – не буде подібного публічного приниження.
Принизити хочуть нас – українців, нашу країну, що стала полем битви двох тоталітарних імперій, які під червоними прапорами змагалися за загарбання і поневолення України. Українців ні одна з воюючих сторін не розглядала як рівноправних учасників, а лише як «гарматне м'ясо» для воюючих армій. Більшість українців були змушені воювати в різних арміях під різними прапорами та за інтереси різних держав. Тим не менше вони продемонстрували найкращі бойові якості і зразки героїзму, обороняючи свою рідну землю та оселі. І в таких важких умовах знайшлась когорта українських героїв і патріотів, які високо підняли прапор незалежності України, змагаючись під синьо-жовтим прапором та з тризубом в нерівному бою, без будь-якої зовнішньої підтримки, за українську самостійну державу.
Червоні прапори нерозривно пов'язані із масовим насильством, державним терором і комуністичним геноцидом.
Піднімати такі прапори – означає схвалювати злочини проти людяності, солідаризуватися з масовими вбивцями, виправдовувати геноцид.
Піднімати червоні прапори – означає зухвало глумитися над пам'яттю мільйонів людей, які були замучені більшовицькими катами, вивезені, розстріляні, заморені голодом або кинуті до концтаборів.
Піднімати червоні прапори – означає знущатися над пам'яттю 100 мільйонів жертв, яких знищив світовий комунізм у ХХ столітті.
Кожен українець, який має честь і гідність, повинен не допустити жодних спроб вивішування червоної окупаційної ганчірки, захистити Незалежність, гідність і майбутнє наших дітей.
Відповідно до статті 20 Конституції України та статті 23 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно Державний Прапор України є офіційним Прапором, який повинен використовуватися на будівлях усіх органів влади та місцевого самоврядування. Тож звертаємо Вашу увагу на неприпустимість виконання ганебного рішення обласної ради про вивішування поряд із Державним Прапором України червоного лахміття. Пам’ятайте: це рішення має рекомендаційний характер і жодним чином не зобов’язує до певних дій. Закликаємо Вас заради пам’яті про мільйони безневинних жертв комуністичного режиму та в ім’я мирного майбуття прийдешніх поколінь.
Слава Україні!
Голова Житомирської міської організації
Всеукраїнського об’єднання «Свобода»,
депутат Житомирської міської ради VI скликання Валентин Стойко
RuporZT
|
|
|
