Жорстокість дітей та цинізм наших чиновників вражає. Кілька днів тому компанія з п’яти юнаків побила двох хлопців: поставила на коліна, погрожувала, змусила просити вибачення та молитися.
За іронією долі хлопці, які були по різні «барикади», вчаться в одній школі. Коли одного везли в
Станишівку через струс мозку та пошкоджений ніс, інший – в шкільній формі, ніби нічого не відбулося, йшов на урок.
Родина приниженого та потерпілого хлопця прийшла в навчальний заклад, в якому понад усе цінують спокій, злагоду та свій авторитет. Цього ж дня, викликали і батька іншого хлопця.
Так виявилося, що на відміну від простої родини постраждалого,
«батько» - високопоставлений в області чиновник (або так думає про себе).
За кілька годин, «батько» пояснив родині постраждалого, що є лише два виходи з ситуації: або забрати заяву з міліції або потрапити в халепу. Хвору дитину не лише випишуть з лікарні, а й перестануть лікувати взагалі. А згодом «правоохоронні» органи доведуть невинуватість саме іншої сторони.
Деякі з планів чиновника вже почали втілюватися у реальність – родину повідомили про виписку, в той час дитину високопосадовця терміново госпіталізували.
В розпачі, жінка випадково поділилася мені своїм горем. Розуміючи її відчуття, я не побоялася їй пообіцяти, що нічого такого не буде, і житомирські журналісти вибухнуть, але не допустять такого свавілля. Цитату з моїми традиційно вже брутальними фразами, я порадила озвучити цій «людині-чиновнику».
Нещодавно отримала дзвінок, що все у цих родин, і в навчальному закладі буде добре.
Чому ця ситуація мене так зачепила?
Я закликаю подібного роду «чиновників» та «батьків» припинити вдаватися до хитромудрих схем не лише у себе на роботі, а й у себе в родинах. Мені гірко, що такі «перевертні» виховують мою націю.
Ця ситуація – це пласт проблем дитячого насильства, відсутності моралі людської, честі та достоїнства наших професіоналів.
Директор мовчить, бо постраждає імідж школи, діти б’ють одне одного, бо знають, що за це нічого не буде, наші чиновники, користуючись зв’язкам, фабрикують та підтасовують факти і обіцяють «солодке» життя простим людям. Житомиряни, я прошу не мовчати. Ми відповідальні за тих, кого ми привчили. А ми привчили наше суспільство до тотальної несправедливості та беззаконня. Люди! Так більше не буде. Майдан і Небесна сотня цього нам не пробачать.
Через віру у майбутнє, я (в останнє!!! завдання журналіста ще й не нашкодити) не озвучуватиму імена, місця та фігурантів цього конфлікту.
Сьогодні я відчула владу. Владу інформації та публічності. І так буде з кожним.
Ірина Ярмоленко,
Центр суспільних комунікацій
