3 квітня 2014 Як вижило та чим живе легендарне підприємство області Державне підприємство "
Житомирський бронетанковий завод", що вже більше 70 років працює поблизу Житомира - без перебільшення гордість області. Які б важкі часи не були, підприємство не лише вижило, але й продовжує розвиватись. Відвідавши завод і поспілкувавшись з його працівниками, ми дізнались про рецепт їх успіху. Незмінний протягом 21 року директор,
Сергій Григорович Бутенко, вважає, що це заслуга колективу професіоналів, які працюють на заводі. Натомість, самі люди говорять, що, якби не директор, то бронетанковий, як і багато військових заводів України, вже давно би збанкрутував.
Директор заводу Сергій Григорович Бутенко Знайомство з заводом ми почали із Пам'ятної зали, яка розташована в адміністративній будівлі. Її відкрили не так давно. На стінах - біографії всіх директорів Житомирського бронетанкового, починаючи з 1943 року, коли, за наказом генерала Ватутіна, і було створене підприємство. Тут же і біографія нинішнього директора Сергія Григоровича Бутенка та здобутки підприємства за час його керівництва. Керівник має 3 вищі освіти, науковий ступінь, веде активне громадське життя, а за 21 рік він спромігся не лише втримати завод на плаву, але й дати його працівникам впевненість та стабільність. Проте найголовніше, те, про що не написано в біографії, як власне вдалось зберегти таке специфічне підприємство в умовах повної відсутності державної підтримки. Ми спробували це з'ясувати у Сергія Григоровича особисто. «Знаєте, людину можна словом підняти, можна вбити, а можна повести за собою», - ця фраза, сказана у розмові з нами, багато що пояснює. А в тому, що вести за собою директор вміє, ми переконались вже пізніше, спілкуючись з колективом. -
Як ви змогли зберегти завод? – питаємо у Сергія Григоровича.- Головне на підприємстві - це колектив. У нас працюють дуже гарні спеціалісти, справжні професіонали. І першочерговим завданням для мене, пiсля призначення керівником, було зберегти саме їх. Ми знаємо багато прикладів, коли підприємства зупинялись, люди розходились, а потім вже нічого не можна було повернути. Наш колектив зберігся і постійно оновлюється. Зараз на заводі працює до 600 людей, а середній вік складає 40 років. У нас офіційна робота, соціальні гарантії та можливості для росту. І середня зарплата 3 тис. гривень для області - не маленька.
- Останні події в країні показали, що з озброєнням нашої армії ситуація, м’яко кажучи, не найкраща. Державні замовлення завод отримує?- Останніми роками вони не перевищували і 2% від обсягу робіт. Хоча на даний час ми не тільки ремонтуємо військову техніку, а й проводимо її глибоку модернізацію і виготовлення. В основному ми працюємо за контрактами на експорт. Частина виробництва - товари для народного господарства під замовлення в широкому асортименті, починаючи від плугів та лавок, закінчуючи каменеобробним обладнанням, технікою для лісового господарства, ремонтом сільськогосподарської техніки. Багато чого вміємо робити і якість не гірша експортних зразків, але замовлень зараз не так багато.
- У числі ваших досягнень - побудовані будинки і церква. Розкажіть, де знайшли на це гроші?- Будинки і церкву побудували за власні кошти з прибутків. Але це не все. У нас іще є сучасний басейн, спортивний комплекс, готель, ресторан, ветеранам допомагаємо, діти займаються спортом безкоштовно. А коли ще селище Новогуйвинське було зав'язане комунікаціями на завод, то ми цілодобово давали в будинки гарячу воду. Людям потрібно створювати належні умови, щоб вони нормально працювали. І взагалі вони повинні відчувати гордість за своє підприємство, і ми все, що можливо, для цього робимо. У нас тут навіть 2 власні музеї: бойової слави та військової техніки і товарів народного господарства власного виробництва. Часто сюди приводять дітей.
- Підприємство є державним, тож, мабуть, зміна влади на вас відображається?- Звичайно, у кожного свої вимоги. Але, на жаль, краще не стає. Держава нас досі не лише не підтримувала, але й боргувала гроші. У нас великий колектив, люди розуміють, що, яка б не приходила влада, з якою б не була політикою, наше головне завдання - працювати. І ми намагаємось робити все для того, щоб у людей була робота, щоб вони стабільно отримували зарплату, були соціально захищені, створюємо належні умови для працівників. А взагалі - колишній військовий Сергій Григорович Бутенко багато говорити не любить. Натомість, запропонував все подивитись на власні очі. На території заводу перше, що вражає - ідеальний порядок і в приміщеннях, і навколо. В усіх цехах іде робота: ремонтують двигуни, збирають техніку, виготовляють деталі, а в деяких цехах навіть можна зустріти легендарні "експонати", як, наприклад,
німецький "Тигр", який завод колись робив на замовлення кіностудії ім. Довженка. Техніку так і не викупили, і зараз "Тигра" періодично беруть на зйомки фільмів. Є і 10 одиниць бронетанкової техніки, які йшли по Хрещатику на одному з військових парадів. Вони і досі стоять на заводі, оскільки викупити їх міноборони не змогло. Зараз у виробництві військова техніка на експорт, але наша країна, на жаль, такої ще не має. Все, що треба на власні потреби, на заводі роблять самостійно. В кожному цеху стоять котли власного виробництва на твердому паливі. Працівники говорять, що взимку тепло, в деяких цехах навіть є свої міні-оранжереї. На території стоїть вітряк для видобування електроенергії. Він поки ще в розробці, але не виключено, що також скоро працюватиме на заводські потреби. В одному з цехів поспілкувались з начальником Миколою Івановичем Аврамцем, який на заводі працює вже близько 35 років. Він бачив і найкращі часи, і скрутні. Говорить, що заводом пишається і навіть гадки не мав кудись із нього йти. Як і всі місцеві працівники, збереження заводу вважає заслугою його керівника, який і про людей турбується, і не дає потужностям простоювати. Тут нам розповіли, що в дев'яності, коли на багатьох підприємствах зарплати платили валянками чи іншими товарами, а грошей практично не було, директор побудував на території заводу пекарню. І в зарплату працівники отримували хліб, молоко, інші продукти, в рахунок зарплати також можна було сплатити комунальні послуги.
Про ті часи вже забули і намагаються дивитись вперед. За останні роки на підприємстві, окрім ремонту техніки, налагодили її виробництво, запустили новий цех, та купили перший фрезерний оброблюваний центр, ще кілька в планах. Окрім ремонтних робіт на місці, підприємство також, за необхідності, відряджає ремонтні бригади по Україні та за її межі. Наймолодший майстер Юрій Левицький, який прийшов на завод у 18 років, говорить, що окрім хороших умов, відрядження за кордон - це також гарна перспектива. У нього з заводом пов'язана майже вся родина, працював батько, а зараз працює він з сестрою. Говорить, що йти нікуди не збирається, тут і порядок, і стабільність, і впевненість у тому, що керівник підприємства зможе за будь-яких умов зберегти завод і забезпечити людей роботою.
Наймолодший майстер заводу Юрій Левицький Начальник виробничо-технічного відділу Володимир Олексійович Онушко на підприємстві працює не так давно, але, як і всі, з ким ми мали змогу спілкуватись, розповідає про те, що підприємство вижило і працює виключно завдяки таланту керівника Сергія Григоровича. Розповідає, що був на іншому військовому заводі, там, говорить бардак, а тут навіть поламана техніка акуратно вишикувана по ниточці: «Багато, що залежить від керівника. Наш нас підтримує, люди такі часи завдяки йому пережили, що не хочеться і згадувати. Він за людей, а вони за нього. Зараз би сказали, що він уходить, то на другий би день під міністерством оборони всі 600 працівників з родинами влаштували би свій Майдан».
Начальник виробничо-технічного відділу Володимир Олексійович Онушко Зараз на заводі сподіваються на зміну ставлення з боку держави. Адже останній місяць показав, в якому стані зараз наші збройні сили. Та розраховують, перш за все, на власні сили: керівник на колектив і навпаки. «Коли я прийшов на завод, то пояснив людям, що я і вони в одному човні, і якщо хтось його розхитуватиме, всі опинимось у воді. З того часи ми працюємо, як одна команда», - загадав наприкінці нашої зустрічі
Сергій Григорович Бутенко. Марія Хомчук
газета "Субота"
