12 липня - День Фотографа. Журналістська спільнота вітає усіх майстрів, які ловлять мить і залишають минуле на папері.
Цього разу говоримо з фотографом Леонідом Шевчуком.
Як Шевчук став фотографомМама привела на фотогурток школяра-Леоніда у 1979 році. З того дня студія і фотомистецтво стали для нього життям.
Після школи Леонід не зрадив своєму дитячому вибору і в Києві удосконалив свої знання в технологічному інституті. Після п'яти років навчання, повернувся у рідне місто і рідну студію.
На вулиці Михалівський молодим майстром було зроблене те фото, яке остаточно всім довело: Леонід Шевчук - професійний фотограф.
Сьогодні він керівник фотостудії, людина, до якої звертаються зацікавлені в якісному цікавому творчому фото, починаючи від V.I.P. персон, і закінчуючи журналістами Центру Суспільних Комунікацій.Почуття впливають на якість фото? Згадайте Ваше перше кохання?Однозначно впливають: відразу новий підхід до знімків. Виникає бажання більше зняти, попрацювати над кожним знімком, світло ідеально виставити, знайти ракурс, з моделлю поспілкуватися. Фотографія як фототерапія. Знімок на певний період продовжує спілкування з людиною.
Уперше закохався в 16. У дівчини багато фото. Я впевнений, що вони в неї і досі. Я не мщуся фото. Я не дорожу ними усе життя. Час проходить і фото лежать собі в архіві і все. Принцип фотографа ніколи нічого не видаляти.
Ви лідер?Фотограф не може бути лідером, бо він одинокий вовк. Працювати в компанії - це дуже складно. Коли ти побачив хороший знімок, і твої друзі - фотографи, тут поряд…Як це все ділити?
Ви жадний до знімків?
Мабуть так, і, мабуть, не тільки я. Хороший фотограф такий. У мене багато друзів, з яким ми обговорюємо фото, але на зйомках ми як вовки.
То ви сваритеся з Вашими друзями через фотографії?Мої друзі - це не фотографи. Фото і так багато в моєму житті.
Чому дітей вчите у фотостудії?Я будую заняття за принципом, що ми не вивчаємо, як натиснути на кнопку і особливості технічних моментів. Ми разом фотографуємо і обговорюємо роботи.
Книг як таких зараз я не читаю. Колись був журнал “Соціалістичне фото” - і там попри комуністичні речі, було багато технічної інформації. Зараз її можна отримати в соцмережах, в Інтернеті. Будь-яке слово задаєте в пошукову систему: “енциклопедія фото”, “підручник з фото”, “як знати сюжет..”. Все є!
А діти вас вчать? Роблять зауваження?Так, буває і таке. Іноді буває, що сонце передвинути неможливо, а є лише мікродоля секунди, аби натиснути на кнопку. Коли я оцінюю фотографію низько, я пояснюю, що це моя субєктивна думка.
Наскільки сьогодні багатогранні можливості для фотографів у порівнянні з радянськими роками?Зараз повна свобода завдяки техніці. Зараз в Інтернеті на форумах про твоє фото напишуть що завгодно, і як завгодно охарактеризують. Завдання - правильно зорієнтуватися. Будь-який прогрес - це добре.
В Інтернеті 95 відсотків “творчого” сміття. Того, що не варте жодної уваги. Більше 10 фото я не дивлюся в чужому альбомі, бо потім починається машинальне клікання і не сприймається те, що автор хотів передати.
Зараз за півроку-рік можна отримати інформацію, яку я отримував за десять років.
Нині усі, хто тримають в руках апаратуру вважають себе фотографами. Кого можна вважати саме професіоналом?Сьогодні кожна людина може стати фотографом. Я вважаю, що навчитися фотографувати можна за годину. У фототехніці є режими зйомки, які автоматично самі налаштовуються. Нічого не знаєш, виставляєш зелену зону і фотоапарт сам видає характеристики для зйомки. У фоторедакторі це все можна підправити. Якщо у людини є хоч крапля художнього смаку, то можна створити той знімок, який відповідатиме…Є погані технічно фото, але кліків у соцмережі дуже багато.
Якщо ви в хороший весіннній день з гарною моделлю йдете в парк, то ви в першу чергу класний ремесельник, але не професійний фотограф. Професійний фотограф той, хто живе фото, хто може зняти за будь-яких умов, має лінійку апаратури.
По суті, я водій, але я навіть не знаю, куди масло заливається. Мабуть мене не можна назвати професійним водієм. Так і тут.
“Хороша - погана” фотографія є таке поняття?Ні, мабуть це залежить від сюжету і від того, як і коли знімок був зроблений.
А як відбувається робота з ВІП-персонами? Тут цікавий психологічний момент: поспілкуватися з віп-персоною. Коли заходиш в кабінет, і бачиш цей мертвий вираз обличчя, і твоє завдання зробити все що завгодно, аби отримати той результат, який потрібен.
Були моменти, коли я промахувався. Мені якось чиновник запропонував випити з ним, для того аби веселішим стати. Я не готовий під час роботи щось вживати. Фотосесія не вдалася.
А як же “клієнт завжди правий”?Ні. Якщо я вже тут - давайте працювати. Я що клоун? Замовник завжди правий - це не для мене. Для мене це організація процесу, це світло, це апаратура, це мій час - це не так просто.
Розмову вела журналіст, голова Центру Суспільних Комунікацій
Ірина Ярмоленко
