Довірливі та наївні люди в наш час, як це не прикро, найчастіше стають жертвами шахраїв. Вони вірять не лише тому, що їм говорять та навіюють, а й роблять такі речі, які будь-хто інший на їхньому місці ніколи б не зробив. Як правило, це молодь від 20 до 25 років, яка ще не встигла зняти «рожеві окуляри» свого дитинства в цьому дорослому і суворому житті.
22-річний Станіслав змалечку звик слухатися батьків та дорослих, які вчили його як правильно робити те, і не робити щось інше. Він звик у всьому довіряти не лише своїм батькам, а й іншим дорослим: вони старші, а значить і розумніші. І до дзвінка, який 7 серпня пролунав у нього на мобільному, він поставився дуже серйозно. По-перше, дзвонив САМ начальник служби безпеки одного з відомих в місті банків. По-друге, він сказав (а значить це вже не підлягало ніякому сумніву), що у хлопця в цьому банку є заборгованість по отриманому раніше кредиту. По-третє, він запропонував зустрітися ОСОБИСТО поблизу відділення цього банку «для вирішення питання».
І хлопець «повівся», не говорячи нічого про цей дзвінок батькам, він вирушає на зустріч. У призначений час до нього дійсно підійшов суворий дядечко (в костюмчику не першої свіжості, з трішечки «пом’ятим» обличчям). Дістав якусь червону книжечку і сказав: «Я начальник служби безпеки банку. Ви заборгували нам…2300 гривень. Щоб вирішити це питання, гроші готівкою можете віддати особисто мені». Станіслав спочатку розгубився: таких коштів у нього з собою не було. Але незнайомець одразу ж запропонував вихід: треба продати мобільний телефон. Сказано-зроблено. Станіслав «повівся» і на це. Удвох із незнайомцем вони пішли до найближчого кіоску, в якому купувалися бувші в користуванні мобільники, і продали сотовий за 350 гривень. Але цього виявилося замало. Тоді Станіслав згадав, що в нього є материна кредитна картка. Хлопець, не вагаючись, зняв з неї ще 450 гривень. Та «начальник» був невблаганним, борг «не прощав». І чоловіки домовилися, що залишок суми Станіслав принесе на наступний день о 13:00 у сквер до пам’ятника Леніну. На цьому чоловіки розійшлися, задоволені один одним.
Та Станіслав, коли прийшов додому, все ж таки про все розповів матері. І попросив у неї допомогти… зібрати всю суму. Жінка взялася за голову: «Що ти наробив?» А син стояв і кліпав очима, нічого не розуміючи, що ж такого поганого він зробив. Мати швиденько йому розповіла, що ніякого кредиту в банку у них немає, і що син потрапив на гачок до звичайнісінького шахрая. Тоді жінка разом із сином пішла просити допомоги у працівників міліції.
А далі було все, як показують у кінофільмах: «ловля на живця». Станіслав у призначений час з’явився біля пам’ятника. А на лавках у сквері розмістилися працівники міліції у цивільному. На одній з лавок пристроїлася і матуся Станіслава (злякалася залишати сина самого). Всі чекали години «Ч». І ось з кількахвилинним запізненням з’явився «начальник». В тому ж самому костюмі, з таким же самим обличчям, в руках тримав невеличкий чемоданчик (напевне, прихопив його з собою для солідності). Та працівники міліції часу не гаяли і одразу ж затримали шахрая.
Псевдо-начальником виявився 29-річний Володимир, мешканець Чернігівського району. А на запитання правоохоронців як він «вийшов» на Станіслава, відповів, що хлопця «порекомендували» йому… спільні знайомі. Саме вони розповіли, що хлопець дуже довірливий, вірить усьому, що йому розказують. І Володимир вирішив його «розвести» таким чином на гроші, вигадав історію про банк, а далі все пішло, як по-маслу. На заваді стали лише міліціонери. Наразі Володимир знаходиться на підписці про невиїзд. Порушено кримінальну справу за ч. 2 с. 190 (Шахрайство) Кримінального кодексу України .
Наталія Човпило,
ВЗГ УМВС України
в Чернігівській області
