Шанси «державників» і держави

10.11 19:54    

Схоже, в Україні ще лишаються люди, які всерйоз вірять у можливість перемоги державницьких сил в Україні

Нещодавно «ФРОНТ ЗМІН» збирав близько тисячі своїх регіональних активістів. Як розповіли присутні, на зборах активу було заявлено, що можливості платного потрапляння до списків партії не існує. Арсеній Яценюк довго й пристрасно дискутував про «долю Батьківщини», презентуючи свою програму «Новий курс», причому заявляючи її не лише як передвиборчу платформу, але й як державний підхід до модернізації країни. Схоже, він має серйозний намір будувати партію «державників», яка протистоятиме олігархічним партіям і кланам - тим, хто, на думку «фронтовиків», безпосередньо причетний до розвалу держави.

Суперники і противаги
Наявні близько 10% народної підтримки у штабі Яценюка називають поки що лише «кредитом довіри» і всерйоз стурбовані тим, аби її виправдати. Але замість звичайних обіцянок на кшталт «земля - селянам, фабрики - робітником», декларують незвичні, але далеко не наївні цілі - відновлення і зміцнення ролі держави в країні. З огляду на те, що їхні опоненти - Партія регіонів і БЮТ разом зі своїми лідерами - мають «контрольний пакет» підтримки виборців, сили «державників» Яценюка в цій сутичці - один до п'яти. Або 10% проти 50+% (20+% Тимошенко і 30+% Януковича).
Імовірно, Арсеній Яценюк це добре усвідомлює. Втім, 10% «державників» в якості влади здатні домогтися великих результатів. Оскільки та ж соціалка, медицина, освіта можуть реально працювати, тільки виходячи з усвідомлених державних інтересів. Ні олігархи, ні політичні клани не зацікавлені утримувати сферу, що не приносить прибутку. Імовірно, саме тому в Україні все нібито «державне» зараз або неефективне, або все-таки приносить дохід у чітко визначені провладні годівниці.

За обіцянками правди не скажуть
Політику ми давно віднесли до циркового мистецтва і періодично аплодуємо вдалим трюкам. Абонемент на ці видовища має вся країна. А от хліба вистачає не всім. Тому найпопулярнішою сьогодні обіцянкою залишаються соціальні пільги й блага. Дві найбільші партії грають із народом в одну гру, однією колодою, змагаючись один з одним тільки у швидкості роздачі.
Мантра «у вас все буде, робити вам нічого не треба, прийдемо «ми», хороші, і все вам дамо» - це логіка всіх виборчих технологій, такий собі неолібералізм, який переконує, що держава - це ворог, нездатний захистити свого громадянина через свою недосконалість. І захистити людину може тільки... хто? Хто, якщо не держава?..
Захистити вас може влада! - переконують нас, заграючи перед виборами, політики, - дайте нам владу і ми вас захистимо. Яка гірка іронія!.. І майже всі ж уже розуміють: щось тут не так. Дали тим владу - щастя не бачили, вибрали інших - теж не посолодшало. Кого ж вибрати тепер? Сумнівів – мільйон, але так хочеться повірити, що от у цих нарешті все вийде... Майже 20%, таким чином, сподіваються на те, що «все» вийде у Тимошенко, інші 30% - що у Януковича. Сподіватися й вірити можна. А от упевненими бути не дуже виходить.

Непомітна втрата...
Ми опинилися в замкненому колі «вибір-влада-розчарування». Давайте поміркуємо. Ми вибираємо владу: це ніби призначаємо «старшого», якого всі кілька років повинні слухатися. А коли «старший» нахабніє, зробити з ним нічого не можна. Вірніше, теоретично можна, ми ж не на острові собі ватажка вибираємо. У нас же держава є, в якій є закони, обмежуючі рамки, що визначають правила гри для всіх «старших».
І тепер відповімо собі чесно на питання: чи є у нас ця держава? Чи не міфом вона стає? Країна як територія і влада як «ватажки» - от це в нас точно є. А держава з її нібито законами і правилами - у тумані розчиняється. Не працює. Іржавіє. Демонтується. Під заколисуючу казочку олігархічних партій, саме яким ця держава й не потрібна, заважає, а цікавою стає тільки в комплекті з можливістю змінювати все, аж до Конституції, за першої бізнес-необхідності.

Антидержавна діяльність під прикриттям
Олігархічними партіями називають ті, що купують владу, використовують владу для бізнесу своїх партійців, для інтересів меншості. Загалом, протягом усього періоду незалежності влада в нас була олігархічною.
Підсумок - за майже двадцять років незалежності Україна так і не стала державою. Переважно й тому, що кожен керівник нашої країни проводив антидержавну діяльність.
У 1992 році Україна «за власною ініціативою», добровільно відмовилася від статусу ядерної держави.
Шляхом приватизації держава передала промисловість у приватні руки, і кожен, хто закликав до здорового глузду й пропонував хоча би зупинитися і проаналізувати ситуацію, отримував ярлик комуніста і потрапляв до списку динозаврів із червоною зіркою.

Нещодавно був успішно здійснений ще один антиукраїнський проект - вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ), що захищає не інтереси України на міжнародному ринку, а інтереси імпортерів у нашій країні.
У 2004 році була проведена конституційна реформа, що потягла за собою знищення вертикалі влади. Однак зайняті поділом влади маріонеткові політики цього не зрозуміли, а українці не помітили.
Сьогодні на території України реалізується ще один антидержавний проект - нарощування боргів перед міжнародними фінансовими організаціями: валовий зовнішній борг України виріс до 100 млрд. доларів.
У результаті багатьох років розпаду держави сформувався кланово-олігархічний прошарок, якому й належить сьогодні влада в країні. Всі політичні партії, представлені в парламенті, є зацікавленими суб'єктами або, як мінімум, пасивними співучасниками процесу деградації держави. Наївно було би думати, що вони зможуть зупинити діяльність, у якій беруть участь.

Тому головна інтрига й головний шанс держави Україна - у тому, чи зможуть 10% державників переконати виборців у серйозності своїх намірів і одержати можливість зупинити тотальну деградацію.

Автор статті: Максим Динін