Дмитро Голиченко: бойові традиції примножені славою мирних днів18 жовтня відзначив своє 90-річчя ветеран органів внутрішніх справ Дмитро Никонович Голиченко – фронтовик, міліціонер, гарний наставник та вчитель, для якого бойовий стрій був другою родиною.
Керівництво та Рада ветеранів УМВС України в Житомирській області щиро вітали ювіляра зі славним святом та побажали йому всіх гараздів, щастя, добра, бадьорого довголіття та міцного здоров’я. В цей День народження Дмитро Никонович був всіляко оточений увагою, посмішками і теплими спогадами, які подарували йому друзі та колеги із Ради ветеранів УМВС області, а до бойових нагород Дмитра Никоновича додалася ще одна відзнака – наказом начальника УМВС Юрія Володимировича Івакіна ветеранові було вручено «Знак пошани УМВС України в Житомирській області І ступеню».
Народився Дмитро Голиченко 18 жовтня 1920 року в селі Ліщин, нині Житомирського району Житомирської області. Дитинство протікало тихо і розмірено, а селянська праця загартовувала до майбутніх подій, про які Дмиро Никонович і не здогадувався. 11-річну освіту здобув у школі в рідному селі. Освіта - це все, що могла дозволити його сім’я.
Минали роки і хліборобство ставало справжнім покликанням молодого землероба-тракториста. Долати будь-які вершини було до снаги, тому мрії знаходили нові й нові обрії.
…Та не довго судилося українському народові в мирі жити. З наступом гітлерівської Німеччини на Радянський Союз, життя перевернулося та страх за день наступний охопив всіх без виключення. З першого ж місяця німецько-радянської війни Дмитро Голиченко гордо захищав Вітчизну.
- Разом зі мною з Житомирської області на фронт пішло 1200 чоловік, - згадує Голиченко, - а в живих із них залишилося всього… сім. Скільки осиротіло дітей!
За тривалістю війна була для нього стільки, скільки й для інших артилеристів 956-го артполку у складі Південно-Західного та 3-го Українського фронтів: «з червня 1941 по травень 1945» - записано у військовому квитку.
…Земля Ворошиловградщини. «За її визволення я одержав першу в своєму житті нагороду – медаль «За відвагу», - ділиться спогадами колишній фронтовик.
Далі були Кубанські степи. Так звані «Ворота на Кавказ» вісім разів переходили з рук в руки, проте в останній битві радянські війська отримали тріумфальну перемогу. Свідчення боротьби за них – медаль «За оборону Кавказу».
Часи скрути і втрат… Кавказ запам’ятався Дмитру Никоновичу прикрістю – підступним пораненням та знайденням відданого друга, який «пізнався в біді». Абхазець, товариш по службі, не покинув Дмитра Никоновича і навіть, не маючи спеціальних медичних навиків, спромігся його вилікувати.
Пекло війни Дмитру Никоновичу довелося пройти і на Батьківщині, в Україні, де він брав участь у визволенні міста Кривого Рогу в далекому 1944 році. Під час цих боїв він був поранений вдруге. Після форсування Дніпра і Дністра, Дмитро Голиченко разом з окриленою завзяттям і духом перемоги радянською армією виганяв фашистів з Болгарії та Румунії, на якій і закінчилися фронтові шляхи-дороги простого поліського хлопця, змужнілого в бою та вихованого зброєю.
Приїхавши додому, Дмитро Никонович, колишній командир гармати та взводу, хотів лише одного – зняти погони і повернутися до сімейного обійстя, до батьківського ремесла, до змелі.
Так би і склалося, якби колишнього воїна не рекомендували на службу в органи внутрішніх справ Житомирщини. Над пропозицією продовжити несення високого обов’язку збереження порядку довго не роздумував і звісно ж погодився. Міліцейській службі він віддав 14 років, з 1948 по 1962 рік. Потім по стану здоров’я закінчив службу інспектором – черговим приймальника-розподільника обласного виконавчого комітету та пішов на заслужений відпочинок.
Вже 90 років Дмитро Никонович йде шляхом чесної і трудолюбивої людини. На самому його початку Дмитру Голиченко довелось витримати весь тягар минулої війни. І, без всякого сумніву, в тій ціні, якою заплачеоно за перемогу, є вагома частка його праці та пролитої крові. Після закінчення страшної війни він знайшов своє покликання в органах внутрішніх справ і залишив про себе найкращі спогади.
Радник начальника УМВС України в Житомирській області, генерал-майор (у відставці) Петро Васильович Грозінський вітаючи ювіляра, зазначив: «Сьогодні вашу фронтову славу особовий склад органів внутрішніх справ примножує славою мирних днів. У повсякденній ратній праці він свято береже вірність бойовим традиціям».
Тож, приєднуємося до найкращих побажань та зичимо здоров’я на многія літа.
Антон Сичевський,
ВЗГ УМВС України
в Житомирській області
